ГАРМОНІЗАЦІЯ КУЛЬТУРИ ЯК МЕХАНІЗМ ЇЇ САМОРОЗВИТКУ: СИНЕРГЕТИЧНИЙ ПІДХІД

Abstract

Мета статті - розкрити та проаналізувати за допомогою синергетичного підходу феномен гармонізації культури як інструмент її саморозвитку. Методологія дослідження. Основою дослідження визначено синергетичний підхід, який задає онтологічний ракурс розгляду культури і допомагає виявити її синергійні відносини з природою, суспільством, людиною, а також передбачає нові нелінійні вирішення її власних внутрішніх проблем. Також застосовано низку методів, інтегрованих із системного, культурологічного, аналітичного підходів. Наукова новизна. У межах синергетичного підходу розглянуто культуру як складну неврівноважену і водночас самоорганізовану систему, в основі існування якої дві тенденції - взаємозалежність та непрогнозованість. У результаті виникає особлива ситуація підвищеної креативності й пошуку, що активізує процеси її саморозвитку як рух до нового гармонійного стану. Висновки. Розуміння культури в межах синергетичної парадигми дає змогу поєднати уявлення класичної та некласичної парадигм, представивши культуру як синтез загального (законів) й індивідуального (випадкових подій), детермінізму й індетермінізму, пізнати її еволюцію як багатоваріантний та нелінійний процес. Організація культурного буття є самоорганізацією, детермінованою зсередини. Загальним законом цього є шкала перетворень на більш складні структури, коли перехід від нижчого рівня до вищого відбувається через руйнування сталих та неузгодженість упорядкованих елементів культури, через наростання ентропії у мінливих станах або у процесі чергування гармонії та хаосу, коли останній нерівнозначний гармонії, а є умовою досягнення нової гармонії. Джерелом нелінійності й нестабільності (хаосу) в культурі є свобода, зумовлена «антропологічною складністю» - як дестабілізуюча й водночас творча сила, що породжує нестійкість системи та її трансформації, як розосередженість структурно-формотворчих й смислових начал, що гармонізуються необхідністю.