КЛАСИКА СВІТОВОЇ ДРАМАТУРГІЇ НА КИТАЙСЬКІЙ СЦЕНІ ХХ СТ.

Abstract

Мета роботи: знайти узагальнюючі риси та закономірності звернення китайського драматичного (мовного) театру до творів класики світової драматургії У. Шекспіра, Г. Ібсена, А. Чехова у статусі об'єктів художньої рецепції та його зміни в конкретно-історичному контексті культурного життя і соціуму. Узагальнити причини розширення кола авторів світової літератури та визначних драматургів з метою більш достеменного і повного висвітлення впливу на китайську драматургію та «мовний» театр. Методологія дослідження полягає в застосуванні компаративного та історико-логічного методів. Зазначений методологічний підхід дає змогу розкрити та піддати аналізу певні зразки застосування ідей та образів російської та західної літератури стосовно ідеологічних моделей китайського суспільства в конкретних історичних умовах, тобто наближеними до відповідних сюжетних мотивів та ідейних джерел певного періоду. Наукова новизна роботи полягає в розширенні уявлень про вплив класичної світової драматургії на репертуар та засоби інтерпретування п'єс новими театральними трупами Китаю. Зокрема, показано відмінності «мовного» театру від «пекінської опери» та становлення національного театру з огляду на вплив європейської драматургії від Шекспіра до Чехова. Висновки. Для проблем сприйняття перекладеного тексту художнього твору в інокультурному середовищі є важливим, що рецептивна естетика акцентує питання про історизм і соціальні засади даного трактування як в літературі й драматургії, так і в театральній культурі в цілому. Доведено, що в зазначений період часу у китайській драматургії відбувався відхід від легенд і переказів традиційного народного театру (сицюй) до реального життя людини, тобто китайські автори навчалися у європейських класиків створювати достеменні життєві моделі п'єс, сполучати воєдино драматизм і ліризм, створювати нові типи характерів та готувати особливий жанр «лірико-психологічної драми». На початку ХХ ст. освічена молодь відмовлялася приймати норми поведінки, що визначалися конфуціанською етикою: поєднувати чесноти, дотримуватися норм пристойності і вести сімейне господарство), тож подібна мораль потроху себе зживала. Цей стан справ можна яскраво проілюструвати реакцією, викликаною до життя п'єсою «Ляльковий будинок» Генріка Ібсена, коли жіночий рух в Китаї став називатися «нораїзм» за ім'ям головної героїні Нори.