Становлення і розвиток художніх музеїв в Україні (кінець ХІХ - перша третина ХХ ст.)

Abstract

У дисертації на основі широкої джерельної та історіографічної бази комплексно досліджуються історія формування та розвитку, а також основні напрями діяльності художніх музеїв України з кінця ХІХ - у першій третині ХХ ст. З’ясовано, що підґрунтя для становлення перших приватних та публічних музеїв художнього профілю у Наддніпрянській Україні було закладене діяльністю приватних колекціонерів щодо зібрання, вивчення і збереження творів образотворчого мистецтва. Розуміння важливості музеїв, як суспільних інституцій, у свідомості інтелігенції також формували музеї витончених мистецтв Харківського, Київського, Новоросійського університетів. Інституціалізація музеїв художнього профілю в Україні відбувалася завдяки ініціативі наукових і художніх товариств, які розгорнули роботу з формування фондів майбутніх установ, укладання проектів їхньої організації, здійснювали практичні кроки для прийняття органами влади відповідних рішень. Визначено, що у 1886-1917 рр. у Наддніпрянській Україні для відвідувачів було відкрито 5 публічних закладів художнього профілю, функціонувало 2 приватні мистецькі музеї закритого типу. На створені публічні заклади покладалися завдання не лише культурно-освітніх центрів, але й забезпечення діяльності художньо-промислових шкіл, розвитку місцевих ремесел. Аргументовано, що другим етапом становлення і розвитку художніх музеїв в Україні стали 1917-1930 рр. Відбулося включення музеїв художнього профілю у регульовану державою сферу культурного життя українського суспільства. Тривалий пошук владою нових форм організації музейної справи у 1920-х рр. спричинив неодноразові реорганізації художніх музеїв, їх перейменування. Кількість музеїв художнього профілю у цей час зросла і налічувала 20 закладів. Доведено, що важливою складовою процесу становлення і розвитку художніх музеїв в Україні у кінці ХІХ - першій третині ХХ ст. стала розробка вченими і практиками-музейниками низки теоретичних музеєзнавчих питань. Українськими музейниками були розроблені проекти моделей музейних установ (М. Біляшівський, Ф. Ернст, С. Таранушенко), у спеціальних розвідках здійснено узагальнення практичного досвіду музейної роботи (В. Дубровський, Ф. Шміт). Значну увагу приділено практичній роботі художніх музеїв України досліджуваного періоду, основними напрямами якої стали: 1) комплектування, облік, вивчення, збереження музейних фондів; 2) побудова експозицій; 3) культурно-освітня діяльність. До 1920-х рр. переважаючою формою поповнення фондів художніх музеїв було дарування, яке лише фрагментарно доповнювалося закупівлею. Комплектування збірок музеїв проводилося без використання принципу системності. У 1920-х рр. основним джерелом комплектування збірок художніх музеїв став державний музейний фонд. Також у різних районах України для виявлення і зібрання художніх цінностей проводилися науково-дослідні експедиції. Комплектування відбувалося з урахуванням принципу системності; було розпочато формування колекцій творів радянського мистецтва. З’ясовано, що у досліджуваний період зазнала змін практика художніх музеїв з обліку музейних предметів. Від первинної реєстрації музейних предметів у каталозі вони перейшли до використання таких його форм як картотеки, каталоги, додаткові покажчики, описи. При вивченні творів образотворчого мистецтва значна увага приділялась їх атрибуції, науковому дослідженню окремих груп музейних предметів. Однією з форм науково-дослідної роботи художніх музеїв стало проведення науково-методичних семінарів, на яких обговорювалися як мистецтвознавчі, так й музеєзнавчі питання. У тогочасній музейній практиці використовувалися найпростіші засоби збереження музейних предметів, які лише частково зменшували вплив на них небезпечних факторів. Для належного збереження творів мистецтва у художніх музеях важливим стало створення реставраційної майстерні (1924 р.), введення до штатних музейних працівників посад реставраторів. У використанні експозиційних практик художні музеї перейшли від принципу декоративності (кінець ХІХ - перше десятиріччя ХХ ст.) до історико-хронологічного принципу побудови постійної експозиції. Регулярно у всіх досліджуваних музеях проводилася виставкова діяльність. Основними формами проведення культурно-освітньої роботи художніх музеїв були: екскурсії; лекції; пересувні виставки на підприємствах, в установах і організаціях. Музейні предмети використовувалися у навчальному процесі.