Образ України у польському театрі XIX століття: імагологічний аспект

Abstract

Дисертація присвячена дослідженню імагологічної специфіки образу України у польському театрі ХІХ ст. Проаналізовано історіографію українсько-польських театральних стосунків як невід’ємну складову утвердження й розвитку національного театрознавства, здійснено її періодизацію. Виявлено, що перші відомі приклади появи персонажів-українців на польському кону датовані початком XVII ст. і присутні у всіх видах ранньомодерного польського театру. На основі широкого кола опрацьованих рукописних джерел та друкованих видань систематизовано та проаналізовано провідні моделі образу України у ХІХ ст.: аркадійська, пекельна, козацька, селянська; визначено їхні засадничі характеристики, ґенезу, особливості конструювання. В основі вказаних чотирьох головних імагологічних образів України виявлено архетипові образи (актанти, амплуа, імагеми) українців-персонажів: Слуга, Розбійник (гайдамака, опришок), Воїн (козак), Селянин.Здійснена періодизація (1800-1831; 1831-1863; 1863-1900) дозволила підкреслити динаміку та закономірність змін імагологічних параметрів образу України залежно від ключових соціально-політичних подій у житті польського суспільства ХІХст.: Листопадового (1830-1831) та Січневого (1863) повстань. На підставі джерельних матеріалів (афіш, рецензій, рукописів), монографій та статей польських і українських істориків театру досліджено ареал поширення вистав польського театру, що містили українські образи. Доведено, що такі вистави були популярні не лише на етнічних українських землях, а й на сценах далеких від українських земель територій. Причини цього успіху розглянуто у контексті функціонування й розвитку соціокультурного феномену польсько-українського театрального пограниччя. Поетикальні, жанрово-стилістичні особливості образу України у польському театрі ХІХст. були визначені динамікою естетично-стильових змін польської сцени у процесі освоєння європейських мистецьких практик. Актуалізуючи ту чи іншу етнічну імагему або етносемантику України (просторову, наративну, персонажну, фольклорну, мовну, поведінкову тощо), польські театральні митці часто обирали українську Іншість як важливу змістову, стильову, жанрову прикмету.Незмінною світоглядно-естетичною парадигмою, в яку були вписані так чи інакше усі вистави з українською складовою, залишалась парадигма романтизму від найбільш ранніх до найпізніших його проявів, що охоплювали все ХІХ століття. При цьому польський сценічний дискурс образу України формувався здебільшого як прояв «популярного романтизму», сприяючи розвитку й утвердженню етностереотипів, зокрема, кітчевих імаго українців. Виявлено цілу низку прийомів, цитувань, запозичень та стилізацій з українського фольклору та літературних джерел у текстах польської драматургії ХІХ ст. Простежено також зворотній процес: перехід з польської на українську сцену низки драматичних творів – через переклади та адаптації.Враховуючи моделюючий та репрезентативний характер театральної діяльності, виявлено два взаємопоєднані явища окресленого періоду: романтично-піднесене віднайдення/відкриття України як образу етнічного Іншого - і водночас цілком прагматичне винайдення та конструювання таких її імаго, які б продуктивно працювали задля розвитку польської культури й нації.