ХУДОЖНІЙ СВІТ ЛЮДИНИ ЯК КОМУНІКАТИВНА СИСТЕМА: КУЛЬТУРОЛОГІЧНЕ ОСЯГНЕННЯ

Abstract

Метою статті є культурологічна рефлексія художньої культури як комунікативної системи, аналіз сутнісного змісту окремих культурних форм та феноменів. Найбільш науково дієздатними для дослідження художнього світу людини як комунікативної системи можна вважати такі методологічні підходи: синхронно-діахронічний, сфокусований на зверненні до світоглядних універсалій; конвергентно-дивергентний підхід, який розглядає культуру в динамічному аспекті як відкриту інформаційну систему, що постійно розвивається; принцип статистичного аналізу культури, спрямований на виявлення специфічних елементів конкретної культури та пошук універсальних, характерних для декількох культур явищ, що сприяє їх порівняльному аналізу і под. Науковою новизною дослідження є насамперед постановка проблеми – теоретизування художньої культури як комунікативної системи, яка недостатньо репрезентована у сучасній вітчизняній культурологічній теорії. Висновки. В статті визначено, що аналіз культурологічних підходів до вивчення художнього світу людини як комунікативної системи дав змогу виявити зміст і напрями еволюції означеного феномена від метафори до категорії. Прагнучи до органічного поєднання універсального зі специфічним та до охоплення наріжних питань дослідження культури як сукупності усталених форм діяльності, визначено, що художній світ людини постає результатом діяльності людини. Однак, ототожнювати її з одним аспектом діяльності – з продуктом, засобом, творчим потенціалом, духовною енергією, ціннісним регулятором, із семіотичними засобами, якостями людини як суб’єкта діяльності – не можна. Її потрібно розглядати у сукупності трьох модальностей: людської, процесуально-діяльнісної та предметної