Українське національно-культурне відродження в 1917–1921 рр.: до проблеми методологічного контексту

Abstract

У статті охарактеризовано методологічні підходи щодо процесу українського національно-культурного відродження в роки революції (1917–1921 рр.). Констатується, що теоретичним підґрунтям цілісного висвітлення означеної наукової проблеми є теорія нації загалом та української зокрема, оскільки питання культуротворчої діяльності української інтелігенції в часи національно-культурного відродження (1917–1921 рр.) розглядаються в безпосередньому контексті даної теми. Визначено готовність суспільства до державного будівництва напередодні 1917 р., конкретизовано зміст понять «національно-культурне відро- дження», «інтелігенція», «революція», «культура». Розвій української культури в 1917–1921 рр. трактується як такий, що відбувався в ході національно-культурного відродження. Підтверджено активізацію культуротворчої діяльності української інтелігенції. Встановлено, що українське національно-культурне відродження виступило важливою складовою політичного життя, державного будівництва в 1917–1921 рр. Узагальнено, що процес національно-культурного відродження сприяв консолідації нації та утвердженню української державності. На жаль, боротьба українського народу за незалежність потерпіла поразку в 1921 р. Однак ідея української державності, прагнення українців до незалежності були успішно реалізовані реалізовані 1991 р. Із цього часу розпочався відлік чергового етапу національно-культурного відродження українського народу в умовах його новітньої історії.