Abstract:
У статті охарактеризовано методологічні підходи щодо розкриття
процесу українського національно-культурного відродження в роки революції (1917–1921). Констатується, що теоретичним підґрунтям цілісного
висвітлення означеної наукової проблеми є теорія нації загалом та української зокрема, оскільки питання культуротворчої діяльності української
інтелігенції в часи національно-культурного відродження (1917–1921 рр.)
розглядаються в безпосередньому контексті даної теми. Визначено готовність суспільства до державного будівництва напередодні 1917 р., конкретизовано зміст понять “національно-культурне відродження”, “інтелі-
генція”, “революція”, “культура”. Розвій української культури в 1917–
1921 рр. трактується як такий, що відбувався в контексті національно-
культурного відродження. Доведено процес активізації культуротворчої
діяльності української інтелігенції. Встановлено, що українське національно-культурне відродження виступило важливою складовою політичного життя, державного будівництва в 1917–1921 рр. Узагальнено, що
процес національно-культурного відродження сприяв консолідації нації
та утвердженню української державності. На жаль, боротьба українського народу за незалежність потерпіла поразку в 1921 р. Однак ідея
української державності, прагнення українців до незалежності все ж були
успішно реалізовані реалізовані 1991 р. З цього часу розпочався відлік
чергового етапу національно-культурного відродження українського наро-
ду в умовах його новітньої історії.
Description:
Methodological approaches to the characteristic of the process of Ukrainian
national-cultural revival during the years of revolution (1917–1921) have been
characterized in the article. Society’s readiness to the state building at the edge
of 1927 has been determined; the content of the notions “national-cultural
revival”, “intelligentsia”, “revolution”, “culture” has been specified. The course
of Ukrainian culture in 1917–1921 is treated as the process, which took place
in the context of national-cultural revival.
