Українське національно-культурне відродження в 1917–1921 рр.: до методологічного контексту проблеми

Abstract

У статті охарактеризовано методологічні підходи щодо розкриття процесу українського національно-культурного відродження в роки революції (1917–1921). Констатується, що теоретичним підґрунтям цілісного висвітлення означеної наукової проблеми є теорія нації загалом та української зокрема, оскільки питання культуротворчої діяльності української інтелігенції в часи національно-культурного відродження (1917–1921 рр.) розглядаються в безпосередньому контексті даної теми. Визначено готовність суспільства до державного будівництва напередодні 1917 р., конкретизовано зміст понять “національно-культурне відродження”, “інтелі- генція”, “революція”, “культура”. Розвій української культури в 1917– 1921 рр. трактується як такий, що відбувався в контексті національно- культурного відродження. Доведено процес активізації культуротворчої діяльності української інтелігенції. Встановлено, що українське національно-культурне відродження виступило важливою складовою політичного життя, державного будівництва в 1917–1921 рр. Узагальнено, що процес національно-культурного відродження сприяв консолідації нації та утвердженню української державності. На жаль, боротьба українського народу за незалежність потерпіла поразку в 1921 р. Однак ідея української державності, прагнення українців до незалежності все ж були успішно реалізовані реалізовані 1991 р. З цього часу розпочався відлік чергового етапу національно-культурного відродження українського наро- ду в умовах його новітньої історії.