РУКОПИСНІ КНИГИ І ЖУРНАЛИ БОРИСА ГРІНЧЕНКА: РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧИЙ АСПЕКТ

Abstract

Актуальність теми дослідження. Сьогодні значною мірою відчувається потреба в поверненні українського народу до свого коріння, у вихованні та зміцненні національної самосвідомості, консолідації суспільства, а отже, украй важливою є орієнтація на вітчизняних мислителів, митців, громадських діячів, які в найскладніші для українців часи своїм діяльнісним патріотизмом обстоювали національну ідею та втілювали її в життя, попри всі труднощі. Одним із таких відданих своїй справі українців був Борис Дмитрович Грінченко (1863–1910). Письменник і літературознавець, лексикограф і етнограф, педагог і публіцист, історик і громадсько-культурний діяч, редактор і видавець, він заклав міцний підмурок для розвитку української культури та просвіти українського народу. Одним зі знарядь поширення національної ідеї Б. Грінченко обрав українськомовні періодичні та книжкові видання. З огляду на брак якісної українськомовної продукції, складну ситуацію, яка спостерігається сьогодні на вітчизняному книговидавничому ринку, що потребує нагального реформування, доречним вважається не лише запозичення успішного досвіду видавництв і редакцій, а й спроба озирнутися назад, у минуле, у якому були багато в чому схожі на сьогодення умови існування українського слова. Ураховуючи потенціал багатогранного доробку Б. Грінченка для альтернативного погляду на перебіг сучасних видавничих процесів, вважаємо доцільним звернутися до його спадщини. Саме в суперечності між наявністю такої можливості та браком ґрунтовних наукових досліджень видавничої діяльності видатного українця полягає актуальність цієї наукової роботи. Крім того, актуальність дослідження визначається потребою ввести до наукового обігу той масив проектів видавця, що зберігається в архівних фондах і є не лише не дослідженим пластом творчості Б. Грінченка зокрема, а й розвитку видавничого процесу в Україні в цілому. Вважаємо, настав час видати книги й журнали, власноруч створені видатним діячем. Мета роботи – виявити та розкрити специфіку досі недоступних для дослідників рукописних книг і журналів Б. Грінченка через призму його видавничої концепції.. Об’єкт дослідження – видавнича діяльність Б. Грінченка кінця ХІХ – початку ХХ ст., зокрема його рукописні книги й журнали, а також комплекс документів і матеріалів, що пов’язані з визначенням його особистого внеску в розвиток українського книговидання. Предмет дослідження – процес розроблення та реалізації Б. Грінченком рукописних книг і журналів в організаційному, редакційно-видавничому й промоційному аспектах. Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1883 р., початку вчителювання Б. Грінченка, коли, незважаючи на різні урядові заборони щодо українського слова, він активно створював рукописні українськомовні видання, і завершується 1910 р. – роком смерті видатного митця. Ретроспективно – попередні десятиліття, коли відбувався процес становлення Б. Грінченка як особистості й громадського діяча та почала формувалася його видавнича концепція Методи дослідження. Методологічну основу становлять принципи історизму, комплексності, достовірності та наукової об’єктивності, що базуються на пріоритеті документованих фактів. Для виявлення стану розробленості наукової проблеми, узагальнення результатів вивчення науковцями видавничої діяльності Б. Грінченка, характеристики основних положень його видавничої концепції, обґрунтування впливу його видавничо-просвітницької діяльності на національно-культурне життя українців у роботі послуговувалися загальнонауковими методами, такими, як спостереження, порівняння, узагальнення, аналіз, синтез, що також дали можливість виокремити найсуттєвіше в створених діячем рукописних книгах і журналах та дослідити тему цілісно. Під час аналізу епістолярної спадщини, вивчення біографічних аспектів діяльності Б. Грінченка застосовано біографічний метод. Це дозволило проаналізувати видавничу діяльність митця у контексті історичних подій, які відбувалися в Україні наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Для розгляду об’єкта дослідження в конкретному історичному середовищі й взаємозв’язках було використано різні пізнавальні засоби. Для досягнення окреслених завдань під час роботи з архівними документами послуговувалися історичним та порівняльно-історичним методами, за допомогою яких було зібрано значну за обсягом інформацію з досліджуваної теми. Відповідно до проблематики розділів, використовувалися спеціальні методи. Шляхом застосування соціальнокомунікаційного методу, що передбачає класифікацію, типологічний аналіз, метод класифікації документів, контент-аналіз, розкрито специфіку створення українськомовних рукописних книг і журналів, їхні типологічні характеристики, видові ознаки, жанрові особливості, функціональне призначення, змістову та матеріальну структури, архітектонічні елементи, тематичне наповнення тощо. Структурно-текстологічний метод (когнітивний і дискурсивний підходи) став основою аналізу текстів, розгляду їхньої функціонально-жанрової класифікації, типологічного опису, структури, змісту, функціональної стилістики тощо. У сукупності зазначені методи стали важливим механізмом для розкриття поставлених завдань.