ГРОТЕСК У РЕЖИСУРІ Є. ВАХТАНГОВА, О. ГРАНОВСЬКОГО, ЛЕСЯ КУРБАСА, ВС. МЕЙЄРХОЛЬДА

Abstract

Мета дослідження – висвітлення формотворчих принципів гротеску в практиці режисерів-новаторів Є. Вахтангова, О. Грановського, Леся Курбаса, Вс. Мейєрхольда. Методологія дослідження спирається на аналітичний, історико-порівняльний та зіставно-типологічний методи. Саме ці методи стали в нагоді при осмисленні специфіки сценічного гротеску, аналізі суспільно-політичних процесів першої третини ХХ століття та для визначення ключових тенденцій режисерського й акторського мистецтва 1920-1930-х рр. Наукова новизна визначається тим, що гротеск є базовим інструментом образної театральної мови, а його основоположні принципи контрастності та боротьби протилежностей дозволяють знаходити в сценічному творі нові метафоричні смисли суголосні запитам часу. У підсумку авторки статті зазначають, що гротескова стилістика у 1920-1930-ті рр., притаманна творчості провідних режисерів СРСР та Європи, зумовлювала певну тенденційність пошуку актуального гротескного ―ключа‖, приміром, крізь призму творчості художників Н. Альтманом та Г. Гроссом, впливала на формування виконавської манери багатьох акторів. Висновки. У творчому доробку режисерів Є. Вахтангова, О. Грановського, Леся Курбаса, Вс. Мейєрхольда гротескова стилістика підкреслювала авторське бачення як пореволюційної дійсності, так і загальної картини світу. Крім того, саме гротеск як принцип побудови сценічної образності був індикатором їх естетико-художніх та формотворчих пошуків. За допомогою сценічного гротеску було можливо довести до абсурду актуальні суспільні проблеми, тобто або розрядити атмосферу навколо того чи іншого явища, або навпаки – загострити до межі. У такий спосіб театр був спроможний діагностувати ―хвороби‖ суспільства та виконувати прогностичні функції.