Abstract:
Науковою проблемою дисертації є семіологія камерно-інструментального мистецтва з концептуалізацією інтертекстуальності та інтермедіальності як її центральних категорій та впровадження концепції і типології музичної інтермедіальності до мистецтвознавчого дискурсу.
Обґрунтовано міждисциплінарне розуміння семіології камерно-інструментального мистецтва України кінця ХХ - початку ХХІ століть, що спирається на положення і дослідницький інструментарій теорій інтертекстуальності та інтермедіальності, кінесики і проксеміки, мультимодальних студій, філософії та естетики музики, когнітивної музикології та культурологічної герменевтики у їх дискурсивній єдності. У дослідженні розроблено концепцію музичної інтермедіальності, яка включає принципи медіального синтезу, транспозиції та синергії, а також типологію інтермедіальних зв’язків у камерно-інструментальному мистецтві, що окреслює мультисеміотичний, моносеміотичний, експліцитний, імпліцитний, координаційний та субординаційний рівні їх функціонування. У дослідженні з’ясовані семіотичні аспекти та естетико-культурологічне значення інтертекстуальних та інтермедіальних кодомовних стратегій композиторського творення, висвітлено їх вплив на процеси жанротворення та появу виконавського типу «універсального інтерпретатора». Розглянуті амбівалентні моделі організації простору ансамблевої комунікації та охарактеризована семіосфера виконавських інтермедіальних проектів у камерно-інструментальному мистецтві.
