Репозитарій Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв України

Гуцульський театр Гната Хоткевича як мистецький та етносоціокультурний феномен

Гуцульський театр Гната Хоткевича як мистецький та етносоціокультурний феномен

Шлемко, Ольга Дмитрівна
URI: http://elib.nakkkim.edu.ua/xmlui/handle/123456789/347
Дата: 2004

Короткий опис(реферат):

Феноменальним явищем не лише українського, а й світового театрального мистецтва, яке потребує комплексного дослідження, є Гуцульський театр, створений 1910 р. видатним діячем української культури Г. Хоткевичем. Цей самобутній театр зацікавив дослідників ще під час своєї діяльності на початку ХХ ст., а особливо зріс до нього інтерес у другій половині ХХ ст.

Суть розробки, основні результати:

У дисертації міститься теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукового завдання, що виявляється у розкритті феномену Гуцульського театру. Це завдання вдалося розв’язати завдяки використанню системного підходу, сучасних методів дослідження, теоретичного осмислення етнокультурних та мистецьких особливостей Гуцульського театру, розгляду його в контексті суспільно-політичного і культурного життя Австро-Угорської та Російської імперій, а також загальноєвропейського театрального процесу, особливо духовно і культурно близьких українцям слов’янських народів. Виявлення феномену Гуцульського театру дозволило вписати цей самобутній театр в історію не лише українського, а й світового театрального мистецтва. Системний аналіз діяльності Гуцульського театру Г. Хоткевича дав можливість комплексно підійти до дослідження цієї актуальної теми, розкритої попередніми дослідниками лише частково. Скептично-зневажливе ставлення до українського класичного театру як “гопачно-шароварного” і, зокрема, до Гуцульського театру як суто аматорського і фольклорно-етнографічного (з негативним присмаком у цьому слові), вимагає ґрунтовного дослідження, покликаного зруйнувати нав’язаний стереотип вульгарного антинаукового мислення і визначити місце та значення цього самобутнього театру в історії українського та європейського театрального мистецтва. Нерозробленість театрознавством деяких важливих питань, пов’язаних з виявленням феномену театру, зокрема, його етномистецьких ознак, змусила дисертантку здійснити певну корекцію театрознавчого дослідження, надавши йому не лише конкретно-історичного, а й теоретичного спрямування. Використання нового концептуального підходу, залучення до наукового обігу нових джерельних матеріалів та наукових фактів сприяло депримітивізації цього унікального явища, спростуванню нагромадженої за десятки років його дослідження перекрученої та недостовірної інформації, заповненню прогалин в історії цього театру. Отже, системний аналіз діяльності Гуцульського театру та його концертної групи дає підстави стверджувати: Феномен Гуцульського театру полягає насамперед у його генетичному зв’язку з традиційною культурою автохтонного народу, глибокій народності, унікальному поєднанні в своєму репертуарі гуцульської тематики та говірки, формуванні трупи з місцевих народних професіоналів - носіїв фольклорних і міфологічних знань, які чудово володіли мистецтвом слова, співу, жесту, танцю, імпровізації, гри на музичних інструментах. Нарешті, у проходженні в надзвичайно стислі терміни шляху від звичайного аматорського гуртка до напівпрофесіонального театру, який за інтенсивністю гастрольної діяльності посідав друге місце в краї після професіонального театру товариства “Руська бесіда”, у жертовній праці і одержимості учасників Гуцульського театру. Несподівана з’ява на початку XX ст. самобутнього Гуцульського театру - це своєрідний вибух у рамках архаїчної культури Гуцульщини. 2. Репертуар Гуцульського театру – це по суті одна цілісна гуцульська драма, що відтворює колізії життя гуцулів у його трагедійному, драматичному, комедійному проявах, піднімає на поверхню унікальні праукраїнські культурні пласти, виявляє космогонічні, демонологічні та міфологічні уявлення, вірування, звичаї та обряди гуцулів, їх архетипне мислення, актуалізує насущні проблеми краю і таким чином творить унікальний драматургічний пам’ятник Гуцульщини. 3. Значне місце в дослідженні приділено гастрольній діяльності Гуцульського театру, який так само, як і практично всі тогочасні українські театри, був мандрівним. Розроблена історично-подієва матриця Гуцульського театру дала можливість об’єднати в єдину сукупність всі розрізнені події та окремі деталі, об’єктивно і неупереджено реконструювати, вибудувавши у хронологічній послідовності гастрольну діяльність цього театру, структурно поділену на чотири гастрольні подорожі по Галичині та Буковині, а також концертну подорож по Наддніпрянській Україні (Харків, Одеса) та до Москви. Шлях театру до глядача пролягав через долання спротиву шовіністичної австрійсько-польської влади, цензурні перепони, глуху стіну байдужості з боку частини впливової української інтелігенції. На відміну від професіонального театру товариства “Руська бесіда”, який отримував незначну фінансову підтримку від влади, Гуцульський театр існував лише за рахунок мізерних доходів з вистав та власних коштів артистів, які утворили для цього спеціальний фонд театру. Проте його актори, перебуваючи в жахливих умовах безгрошів’я та напівголодного злиденного існування, мужньо несли в народ своє самобутнє мистецтво, здобуваючи для Гуцульщини славу. Вони зачаровували своїм мистецтвом не лише українців, а й поляків, австрійців та представників інших народів, ламаючи стереотипне уявлення про гуцулів як відсталих людей, здатних хіба що до пиятики, розбишацтва та тяжкої праці на своїх гнобителів. 4. Гуцульський театр став політичною трибуною українства, своєрідним етносоціокультурним інститутом Гуцульщини, основними функціями якого були діагностична, дидактична, естетична, комунікативна, націотворча, охоронна, репрезентативна. Деякі з цих функцій більше притаманні державним структурам та громадсько-політичним організаціям, аніж пересувному, напівпрофесіональному і позбавленому державної підтримки народному театрові. Визначення творчих принципів Гуцульського театру дало ключ до розуміння багатьох аспектів діяльності цього самобутнього колективу. Так, дотримання жорсткої виконавської дисципліни, чітка організація репетиційного процесу дозволили Г. Хоткевичу за дуже короткий термін випустити чотири вистави: “Верховинці”, “Довбуш”, “Гуцульський рік”, “Непросте”. 5. Визначення основоположних концептуальних засад Гуцульського театру, що стали його життєдайними творчими підвалинами, та мистецьких ознак дозволило по-новому осягнути складний шлях його зародження, виникнення, творчих звершень і боротьби. Вивчення Г. Хоткевичем звичаїв, обрядів, пісень, танців, музики та інших фольклорних першоджерел гуцулів допомогло йому осягнути творчі глибини прадавнього українського театру і дало ключ до створення Гуцульського театру. Спілкування з І. Франком, який прагнув утворення в Галичині справді народного театру, що стане “підоймою поступу і просвіти”, мало, на думку дисертантки, безпосередній вплив на формування концепції діяльності Гуцульського театру. Однією з концептуальних засад є забезпечення принципу сценічного тринома: актори - гуцули, мова вистави - гуцульська, репертуар - на гуцульську тематику. 6. Застосування методу аналогій дало можливість на підставі вивчення режисерського досвіду Г. Хоткевича, набутого в аматорських театрах Слобожанської України краще зрозуміти режисерські пошуки у Гуцульському театрі. Пізнання світогляду, психології та особливостей характеру гуцулів дало митцеві можливість відчути їх природжений артистизм, пробудити у них потребу вийти на сцену і всебічно розкрити їхній акторський потенціал. Для цього Г. Хоткевич занурив гуцульського актора у знайому йому стихію гуцульського життя, де він розмовляв своєю рідною мовою, танцював свої танці, співав свої пісні, носив традиційну гуцульську одежу, видобував з народних музичних інструментів чарівні звуки прадавніх мелодій. Вихований на реалістичних традиціях театру корифеїв, маючи ґрунтовну мистецько-естетичну базу та чималий досвід організації робітничого, студентського і селянського аматорських театрів на Слобожанщині, Г. Хоткевич заклав основи своєрідної гуцульської акторської школи, розвиток якої був припинений у зв’язку з його від’їздом з Галичини. 7. У процесі дослідження вдалося повернути з небуття незаслужено забуті імена, з’ясувати чимало цікавих фактів особистого життя, громадсько-політичної та культурно-просвітньої діяльності учасників цього театру, пізнати їхній світогляд, мистецькі принципи, творчі підходи до акторської та режисерської діяльності. Так, яскраво проявився в Гуцульському театрі мистецький універсалізм Г. Хоткевича, титанічну і подвижницьку працю якого на ниві народного театру можна порівняти з діяльністю корифеїв українського театру. Ціною неймовірних зусиль він створив Гуцульський театр, написав для нього репертуар, підготував чотири вистави, організував гастрольні поїздки по Галичині, Буковині та за кордон, поєднуючи таким чином у собі блискучого організатора театральної справи, “начального” директора, драматурга, режисера, хормейстера, музиканта, хореографа, сценографа. Пізнавши філософію буття і поетичну душу гуцула, митець зумів підняти його зі сцени природи на театральний кін, щоб задивувати світ. Заповнено деякі “білі плями” у, здавалося б, ґрунтовно дослідженій творчій біографії Л. Курбаса. У роботі вперше висвітлено деякі віхи з творчої біографії незаслужено забутого директора та режисера Гуцульського театру О. Ремеза, який ділив з артистами тягар і радість гастрольних мандрівок, здобувши серед них неабияку пошану і авторитет. 8. Важливим наслідком дослідження стало з’ясування ролі Гуцульського театру в пробудженні національного духу та його культурно-просвітницьке значення, оскільки це питання досі залишалось практично невисвітленим. Гуцульський театр зародився в критичний час для долі української нації, щоб стати в її обороні. Він кинув виклик часові, зловісній системі національного і соціального гноблення українців, нищення їх самобутньої культури, мови, приниження честі та гідності. Завдяки своїй глибоко народній сутності, інтенсивній гастрольній діяльності та жертовній праці, Гуцульський театр став соборним народним театром, який сприяв духовному об’єднанню галицьких, буковинських та наддніпрянських українців, будив їх національну свідомість. Подальша доля учасників цього театру лише підтверджує думку про те, що вони були мужніми і одержимими не лише на культурному фронті, а й на фронтах першої і другої світових воєн. Немало з них стали січовими стрільцями та учасниками Гуцульського повстання (1920 р.). Серед тих, хто був знищений комуністичним режимом, значаться, зокрема, імена Г. Хоткевича, Л. Курбаса, П. Шекерика-Доникова. 9. Гуцульський театр - це складна, відкрита, етносоціокультурна система, яка діяла на засадах самоорганізації в умовах агресивного імперського соціокультурного середовища, змінюючи його та впорядковуючи. Гуцульський театр став мистецьким та етносоціокультурним феноменом не лише українського, а й загальноєвропейського театру внаслідок своєї автентичності, самобутності, самодостатності, спорідненості з архаїчними звичаями, обрядами, іграми, іншими видами фольклорної творчості гуцулів.

Показати повний опис матеріалу

Долучені файли

Icon
Name: Шлемко О. Д. ...
Розмір: 173.5Kb
Формат: Microsoft Word
Опис файла: автореферат дисертації
Переглянути

Даний матеріал зустрічається у наступних фондах