Показати скорочений опис матеріалу

dc.contributor.author Пожарська, Олена Юріївна
dc.date.accessioned 2021-11-16T17:37:00Z
dc.date.available 2021-11-16T17:37:00Z
dc.date.issued 2021-02-17
dc.identifier.citation Пожарська О. Ю. Цирк у просторі культури України: інституалізаційний аспект...дис. доктора філософії: 034. Київ, 2021. 218 с. uk_UA
dc.identifier.uri http://elib.nakkkim.edu.ua/handle/123456789/3517
dc.description Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 034 – культурологія. – Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Міністерство культури та інформаційної політики України, Київ, 2020. uk_UA
dc.description.abstract У дисертації вперше в українській культурології досліджено цирк як феномен культури, осмислення якого здійснено у вимірах процесу інституалізації – організаційного оформлення цирку в багатофункціональний соціокультурний інститут. Доведено, що, пройшовши тривалий шлях становлення, – від видовища спортивно-змагального типу до видовищної форми культури, цирк еволюціонував до мистецтва оригінальних ідей та високої художньо-виконавської майстерності. Створивши оригінальне смислове поле, цирк перетворився на потужний соціокультурний інститут, діяльність якого має значний вплив на динаміку змін в культурному просторі України. Обґрунтовано, що цирку як явищу культури притаманна ігрова (Й. Хейзинга) та сміхова природа (С. Аверінцев, М. Бахтін), спорідненість із карнавалізацією (У. Еко), що дають змогу поєднати в цирку правдиве й фантастичне, серйозне та сміхове. На підставі аналізу постмодерністського культур-філософського дискурсу, зокрема концепцій філософів та культурологів обґрунтовано зв’язок цирку з міфологією (Й. Хейзинга), при цьому закладена в семантиці цирку символіка кола постає виразним знаком міфологічного часу (О. Лосєв). Відтак, цирк постає як простір, в якому не лише відтворюються, а й модернізуються стародавні космогонічні міфи та формується неоміфологія. Водночас, цирк має потенціал для того, щоб стати особливим подієвим світом, цінності якого задають новий сенс явищам 2 буттєвого світу, а іноді вступають в опозицію з існуючими формами культури. Доведено, що цирк як багатоаспектне та соціально значуще явище культури є релевантним жанрово-видовому потенціалу масової культури, втім, задовольняє критеріям культури елітарної. У цьому сенсі цирк характеризується соціокультурною подвійністю. З одного боку, це виявляється через його орієнтацію на масову свідомість, запити людини масової культури, намагання задовольнити її смаки. Цирк пропонує варіант масовості, що різниться залежно від етапу його розвитку, і необхідний певному суспільству, оскільки найбільш повно здатен задовольнити потреби своєї аудиторії. З іншого, елітарність як ознака цирку пов’язана з високопрофесійною майстерністю циркового артиста, а також специфікою циркових номерів, які акумулюють найновіші технологічні досягнення театрального, музичного, хореографічного, образотворчого мистецтв, втілюють оригінальні ідеї режисерської думки. Відтак, у дослідженні доведено, що сучасний цирк стає спроможним задовольнити не тільки потреби глядача у грі, розвагах, карнавальності, видовищності, а й реалізувати його прагнення доторкнутися до прекрасного, отримати естетичну насолоду від казково-фантастичного світу циркового мистецтва. Акцентовано увагу, що циркове видовище – це поліфункціональне явище, яке, являючи собою художньо-організоване ігрове дійство, набуває ознак символічного, ритуального акту та постає як театралізована форма культури. Циркове видовище вирізняє натуралізм, що виявляється через вимогу до нього демонструвати живу й дивовижну дійсність замість спритно влаштованої ілюзії; емоційність та афективність обумовлена пропозицією неймовірного, приголомшуючого, незвичайного; драматична ускладненість пов’язана із суттю стародавнього мистецтва цирку, який завжди був ризикованим та небезпечним; завдяки високій інтенсивності переживань циркове видовище привертає увагу, викликає сильне хвилювання; медіативність та трансмедіальність обумовлена намаганням знайти певну 3 абсолютну модель динамічної рівноваги між «семіосферою» та медіа сферою – знаковими системами та матеріальними носіями знаків. Найбільш значущими функціями циркового видовища є: естетична, компенсаторна, комунікативна, емоційно-психологічна, рекреаційна та ін. В дисертації здійснена культурологічна концептуалізація ключових понять дослідження, які суттєво розширюють концептосферу сучасної культурологічної науки. Уточнено поняття «соціокультурний інститут», що інтерпретується як історично сформований результат культуротворчої діяльності суспільства та грунтується на спільно вироблених соціальних і культурних нормах, цінностях, традиціях, й виконує інтегруючу, трансляційну, комунікативну, виховну та рекреаційну функції. Поняття «інституалізація цирку» розглядається як процес визначення та організаційного оформлення цирку в соціокультурний інститут шляхом формування його організаційно-управлінських, нормативно-правових та освітньо-професійних засад. Охарактеризовано етапи процесу інституалізації українського цирку, які охопили тривалий шлях його розвитку – від скоморохів до сучасного стаціонарного цирку з широким спектром жанрів, професійною підготовкою артистів, сформованими управлінськими засадами. На шляху інституалізації українського цирку виокремлено такі етапи: X–ХVII ст. – характеризується зародженням початкових видовищних форм культури (видовища скоморохів, жонглерів, дресирувальників та ін.); XVIIІ–XIX ст. – етап оформлення цирку в самобутнє явище культури, поява нових видовищних форм (балаганна вистава, ляльковий театр, феєрії, арлекінади та ін.), диференціація циркових жанрів (клоунада, акробатика, пантоміма, еквілібристика, жонглювання та ін.); друга половина XIX – початок ХХ ст. – упорядкування циркової справи, виникнення перших стаціонарних цирків, розширення циркових жанрів, професіоналізація циркового мистецтва тощо; 1920-ті – кінець 1980-х рр. – стандартизація системи централізованого державного управління цирковою галуззю, розробка нормативної основи та репертуарної політики на 4 принципах тотального контролю за ідейно-художнім рівнем програм цирків країни; кінець ХХ – початок ХХІ століття став етапом організаційного оформлення різних моделей управління цирковою галуззю, формування управлінської, нормативно-правової та освітньо-професійної засад українського цирку як соціокультурного інституту. Доведено, що в період з кінця ХХ – етапу активної розбудови української державності й до сьогодення цирк перетворився на багатофункціональний соціокультурний інститут, становлення якого пов’язано із трансформаційними процесами в соціокультурному просторі України. За цей час український цирк став вагомою складовою світового мистецького простору з багатими національними традиціями та власною цирковою школою. Функціонування українського цирку забезпечено завдяки діяльності 11 стаціонарних та 8 пересувних цирків, цирків-шапіто, а також високопрофесійній підготовці циркових артистів. За період розбудови українського цирку як соціокультурного інституту остаточно сформувалася його організаційно-управлінська структура. Поява приватних пересувних цирків із власними органами управління обумовила необхідність поєднання в цирковій галузі різних управлінських моделей. Разом із тим, існує потреба у вдосконаленні нормативно-правової бази, що регулює здійснення циркової діяльності. Відтак, окреслений період – від кінця ХХ століття до сьогодення в соціокультурному просторі України характеризується як етап формування управлінських, нормативно-правових та освітньо-професійних засад інституалізації українського цирку. Зазначено, що невід’ємною складовою процесу інституалізації українського цирку є культурно-мистецька освіта, у тому числі профільна освіта в галузі естрадно-циркового мистецтва. Провідним навчальним закладом міжнародного рівня, який здійснює підготовку професійних артистів для цирків країни, є Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв – унікальний заклад вищої освіти в Україні, чиї випускники прославили радянський та український цирк, стали зірками 5 українського та світового масштабу. Доведено, що діяльність Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв грунтується на глибоких традиціях української школи виховання циркових артистів. Вона ґрунтується на багатоступеневості підготовки сучасного артиста цирку – від початкового рівня вищої освіти, першого – бакалаврського та другого – магістерського рівня. Це дає змогу системно підходити до всебічного професійного та духовного розвитку особистості студента, готувати професійних артистів цирку, рівень підготовки яких відповідає найвищим світовим стандартам сучасного циркового мистецтва. Таким чином, доведено, що багатогранна діяльність Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв сприяє процесу інституалізації цирку як соціокультурного інституту шляхом забезпечення його освітньо-професійних засад. Здійснено аналіз цирку як об’єкта художньої рефлексії XX – початку XXІ століття на матеріалах його репрезентації в образотворчому мистецтві, художній літературі, музичному мистецтві та кінематографі як найбільш показових сферах рецепції циркових образів. Обґрунтовано, що сучасні візуальні практики спрямовані на нові, не характерні для циркового мистецтва площини – в світ абстрактних ідей та гострих соціальних підтекстів. Застосовуючи циркову риторику – буфонаду, переодягання, лицедійство, епатаж на межі трюку, фокус, оптичну ілюзію, гротеск, несподівані зіставлення, митці в такий спосіб звертаються до осмислення складних світоглядних проблем буття людини. Використані в художній літературі, образотворчому мистецтві, кіно та музичному мистецтві циркові образи, інтерпретовані індивідуумом, стають одним із способів сприйняття та тлумачення світу. Доведено, що ефективним інструментом підвищення художнього рівня циркових вистав є фестивальний цирковий рух. Фестиваль циркового мистецтва як форма міжкультурної комунікації в глобальному культуротворчому процесі, виступає засобом генерації новацій в культурі, 6 яка здатна відповідати викликам сучасності. Українські фестивалі циркового мистецтва мають не лише чітко визначену стратегію, а й організаційну структуру, варіанти фінансування, а такою своєрідну історію. Проведення фестивалів циркового мистецтва як в межах України, так і на міжнародному рівні сприяє не лише творчому обміну між професійними артистами цирку, а й дає змогу здійснювати діалог й інтеграцію різних культур в єдиному художньо-творчому процесі. Цирк як важливий соціокультурний інститут виконує функцію збереження надбань української національної культури, що потребує розширення культурного діалогу зі світом. У цьому контексті український цирк стає дієвим інструментом культурної дипломатії, яка в сучасному світі набуває виняткового значення для створення іміджу України в світі. Шляхом популяризації творчих досягнень на світовій арені український цирк демонструє надбання національної культури, її високі здобутки, сприяє реалізації цілей культурної політики держави, досягненню основоположних цілей зовнішньої політики та створенню сприятливого образу країни на міжнародному рівні. uk_UA
dc.language.iso uk_UA uk_UA
dc.relation.ispartofseries ДФ;26.850.002_034
dc.subject цирк, інституалізація, українська культура, циркове видовище, культурно-мистецька освіта, фестиваль циркового мистецтва, культурна дипломатія uk_UA
dc.title Цирк у просторі культури України: інституалізаційний аспект uk_UA
dc.type Other uk_UA


Долучені файли

Даний матеріал зустрічається у наступних фондах

Показати скорочений опис матеріалу