Жанрово-стильові особливості хорових циклів українських композиторів кінця XX – початку XXI століття

Abstract

Українська хорова музика останніх десятиліть як одна з найважливіших царин сучасної художньої творчості перебуває в зоні перетину дослідницьких інтересів. Теоретичне музикознавство зауважує в ній тенденції до оновлення вже сформованих жанрових інваріантів та появи нових, нетипових зразків жанрового синтезу. У хорознавстві вивчення сучасної композиторської творчості є найважливішим завданням не тільки в науково дослідницькому ракурсі, але й з перспективи виконавської практики, бо остаточною метою різнобічних і багатоаспектних теоретичних досліджень є практичне використання результатів аналізу хорових композицій для створення аргументованих і художньо достовірних інтерпретацій. Для сучасних музичних творів, у тому числі й хорових циклів, характерним є синтез мистецтв та інтертекстуальність. У процесі жанрового взаємозбагачення хорові цикли зазнають впливу з боку великих вокально симфонічних жанрів, в них органічно поєднуються різні види мистецтв, взаємодіють українські та іншомовні вербальні компоненти, співіснують сакральне і світське начала, а, отже, відбувається синестетичне поєднання текстів різних культурних епох. Науковим завданням дисертації є жанрово-стильова характеристика хорового циклу в новітній українській музиці. 2 Теоретичними підвалинами роботи стали фундаментальні дослідження з теорії жанру і стилю в музичному мистецтві (Б. Асаф’єв, М. Арановський, М. Бахтін, В. Бобровський, О. Коменда, І. Коханик, О. Лігус, М. Лобанова, Л. Мазель, М. Михайлов, В. Москаленко, Є. Назайкінський, С. Павлишин, О. Руч’євська, С. Скребков, А. Сохор, І. Способін, Б. Сюта, С. Тишко, С. Шип та ін.), циклу і циклічності в музиці (В. Бобровський, Н. Герасимова Персидська, Н. Горюхіна, М. Ілечко, І. Коханик, А. Кравченко, Л. Мазель, В. Москаленко, Є. Назайкінський, С. Павлишин, Л. Пархоменко, О. Ручьєвська, С. Скребков, І. Способін, Б. Сюта, С. Шип та ін.). Модус циклічності в музиці має давню історію, адже він слугував «ментальним» каркасом для західноєвропейських хорових жанрів, таких як меса, ораторія, кантата. На українському ґрунті становлення хорового циклу припадає на часи бароко (партесний концерт) і класицизму (хоровий концерт), його розвиток в нових жанрових іпостасях продовжується у ХІХ та ХХ ст. Українська хорова музика на сьогоднішній день є найбільш дослідженою серед усіх видів музичного мистецтва. Ґрунтовні студії Н. Герасимової Персидської, М. Загайкевич, Л. Кияновської, Л. Корній, Л. Пархоменко, О. Цалай-Якименко, О. Шреєр-Ткаченко присвячені «життю» хорової музики в добу бароко, роботи Г. Батичко, В. Бойка, М. Варакути, В. Осипенко, О. Шуміліної, М. Юрченка – духовному хоровому концерту доби класицизму. Хорове мистецтво XIX ст. розглянуто у працях Л. Архимович, В. Бойка, М. Гордійчука, М. Загайкевич, Т. Каришевої, Л. Кияновської, М. Черепанина, Т. Шеффер, Л. Яросевич та ін., хорова музика ХХ – початку ХХІ ст. стала предметом наукових рефлексій О. Афоніної, Б. Аксьонова, О. Бенч, О. Берегової, М. Гордійчука, Н. Горюхіної, В. Золочевського, О. Зосім, Я. Кириленко, Л. Кияновської, О. Козаренка, А. Лащенка, Л. Пархоменко, Л. Серганюк, І. Сікорської, А. Терещенко, Ю. Щириці та ін. Попри значний масив наукових праць, присвячених українській хоровій музиці, динаміка розвитку хорового циклу в його сформованих стабільних і мобільних 3 компонентах, які впливають на жанрову та стильову специфіку твору, на сьогодні лишається «за кадром». Музичний цикл, у тому числі й хоровий, характеризується такими параметрами: наявність самостійних частин, що контрастують між собою, об’єднання частин єдиним задумом твору та внутрішньою музично-стильовою ідеєю. Саме ця якість відрізняє цикл від інших багаточастинних творів – збірки або альбому. Діалектично складний характер циклу виявляється у поєднанні в ньому дискретності і безперервності. У хорових циклах сучасних українських композиторів жанрові константи змінюються у зв’язку з новими змістовими парадигмами, які, у свою чергу, впливають на послаблення структурних принципів жанрової моделі, а тому на перший план виходить семантичний рівень. Хоровий цикл у постмодерному вияві відзначений індивідуальністю драматургічного та жанрово-стильового рішення, при цьому він, як правило, не відхиляється від усталеної моделі, яка є впізнаваною. Розмежовано поняття циклічний хоровий твір, де циклічність є принципом формотворення, та хоровий цикл (С. Щітова), в якому авторська жанрова номінація формує нову жанрову модель – індивідуалізовану жанрову форму (О. Батовська). Нова жанрово-стильова модель (С. Салдан) формується за індивідуальним жанровим стилем (С. Шип), де стиль виступає елементом жанрової єдності (Б. Сюта). Така метажанрова структура характеризує мультимедіальну модель художньої цілісності в циклічних хорових творах композиторів кінця XX – початку XXI ст. Мультимедіальність стає композиційно-драматургічним принципом організації у хоровому циклі. Ключовий фактор циклізації – єдність текстів різних видів мистецтв (синестетичне поєднання давньої музичної монодії і принципів виразності фрескового мистецтва), співіснування вербальних компонентів, що репрезентують різні типи культури – церковну (православну та католицьку), світську, народну, поєднання традицій духовної музики (знаменний розспів, антифонний та респонсорний 4 типи співу) та засобів сучасної композиторської техніки (сонорика і тембровий звукопис, акустичні ефекти й електронні звучання). Проаналізовано процес формування хорових циклічних жанрів в українській музичній культурі. Окреслено основні етапи формування та розвитку хорового циклу: партесного концерту XVII – першої половини XVIІI ст. для хору a cappella, який складається з ряду контрастних епізодів; класичного хорового концерту другої половини XVIII ст. – три- та чотиричастинного хорового циклу, де домінує контрастний принцип зіставлення частин. Розглянуто шляхи розвитку світської хорової музики ХІХ ст. Вказано на синтез класицистичних та романтичних рис, характерний як для духовних, так і світських жанрів. Поряд з показовими атрибутами попередньої доби – ясною композиційною логікою, стрункою симетричністю форм, функціональністю гармонічної мови й акордовим викладом фактури, хорові твори збагачуються суб’єктивним ліризмом та емоційною індивідуальністю – маркерами романтизму, що проявляються у надзвичайній виразності плинних мелодичних ліній, збагаченні ладо-гармонічної канви. Беззаперечним є вплив фольклорного середовища: національні мотиви пронизують усю хорову музику ХІХ ст. Ще одним проявом романтичних тенденцій стає оновлення жанрової системи. Виникає жанр хорової мініатюри, яка стає основою для утворення хорового циклу. Надано загальну характеристику жанрам світського хорового циклу та циклічної кантати на прикладі «Жовніра» М. Вериківського та «Радуйся, ниво неполитая» М. Лисенка. Проаналізовано еволюцію духовних та світських хорових циклів в українській музиці ХХ ст. Висвітлено діяльність західної діаспори й розвиток хорових циклів духовного змісту в творчості митців-емігрантів. Зазначено, що хорові твори початку ХХ ст. періоду відрізняються посилення інтересу до суспільно значимих та філософських тем. Охарактеризовано розвиток української хорової музики в радянську добу. 5 Окреслено новітні тенденції розвитку хорового мистецтва у другій половині XX ст. Серед них – тяжіння до великих циклічних композицій на тексти відомих поетів (класиків і сучасників), хорових програмних циклів на тему «Пори року», звернення до фольклору. Цей період відзначений формуванням необарокового хорового концерту, створеного у традиціях українського духовного концерту, а також розширенням жанрової палітри хорових циклічних творів – від камерних (камерна кантата, диптих) до монументальних циклів (ораторія, літургія, концерт, фреска, хорова опера, хорова сюїта). Хорові цикли тяжіють до тотальної симфонізації та міжжанрової взаємодії. Охарактеризовано жанрово-стильові різновиди хорових творів українських композиторів кінця ХХ – початку ХХІ ст. В них утверджується інваріантний взаємозв’язок з моделями минулих епох – барокового, класицистичного, романтичного хорового концертів. Зазначено, що у цей період українська хорова музика збагачується циклічними кантатами на вірші сучасних українських поетів та музично поетичною «Шевченкіаною». «Неофольклорна хвиля» інспірована пошуком нових смислів прадавніх традицій, сучасного бачення фольклорно-звичаєвих архетипів українців, а також реконструкцією глибинних пластів співочої обрядової культури українців. Розширюється жанрова палітра хорових циклів, представлена духовними творами для хорів a cappella на канонічні латинські та церковнослов’янські тексти, позабогослужбовими опусами на біблійні тексти, які презентують напрям «нової сакральності». Композитори у творах духовної тематики звертаються до символічно-сакральних модусів – усталених історичних жанрових архетипів меси, реквієму, хорового концерту, літургічних піснеспівів). Драматургія оновленого духовного концерту побудована за принципом контрасту-зіставлення особистого / загального, суб’єктивного / об’єктивного, де максимально повно продемонстровано всі ансамблеві можливості хору, а хорове концертування засноване на синтезі 6 принципів віртуозності та колористики. Зазначено, що «неосакральна» модель сучасної української музики стала проявом стильової тенденції постмодернізму у творчості українських композиторів кінця ХХ – початку XXI ст. Конкретизовано загальні жанрово-стильові тенденції композиційно драматургічних і семантичних особливостей хорових циклічних творів. Концепт «пори року» у хорових творах українських композиторів другої половини ХХ ст. реалізується у трьох вимірах – змістовному, формотворчому та стильовому. Змістовний вимір відображає філософську ідею вічності й циклічній повторюваності та є універсальним для усіх проаналізованих хорових циклів; формотворчий виявляється у зверненні композиторів до чотиричастинного хорового циклу, де частини поєднуються за принципом сюїтності; стильовий параметр дозволяє виокремити три типи творів. У циклах, що орієнтуються на романтичну стилістику, переважає пейзажна образність (хорові цикли Бориса Лятошинського та Тараса Кравцова); неофольклорні твори (хорові цикли Лесі Дичко та Валентини Мартинюк) апелюють до архаїчних народних уявлень природного циклу; інтелектуальна полістильова гра вирізняє хоровий цикл Мирослава Скорика, а також певною мірою представлена в творах В. Мартинюк та Т. Кравцова. Усі названі цикли відзначаються індивідуальним прочитанням універсальної ідеї циклічності. На основі аналізу семантичних та композиційно-драматургічних особливостей хорового циклу «Фрески Києва» (2016) Віктора Степурка визначено, що характерною ознакою хорового письма композитора є синестетичне поєднання художніх принципів музичного (давня церковна монодія) та візуального (фреска) мистецтв. Воно виявляється через інтермедіальність архітектонічно-композиційної організації твору. Вербальний кoмпoнент хoрoвoгo циклу Вaлентини Мaртинюк пов’язaний його темою й ідеєю, що відoбрaжено в нaзві збірки – «Молюсь за Україну» (2005). Важливого значення для музики п’яти хoрoвих мініaтюр циклу нaбувaє ідея відтвoрення різноманітних звукообразів – знaменнoгo 7 співу, церковних дзвонів, «гукання» прадавніх весняних oбрядів, сoнoрних ефектів прoбудження природи, кoлискoвoї Мaтері-Укрaїни, які вибудовані у цілісну дрaмaтургічну лінію, що oб’єднує п’ять чaстин твoру в цикл. Утілення духовного змісту у світському хоровому циклі спостерігаємо у творі Ірини Алексійчук «Листи із мушлі» (2005), для якого характерний не лише тонкий звукопис та символізм, а й особлива молитовна зосередженість, що дозволяє говорити молитовний дискурс у творі. Поєднання сучасної композиторської техніки із традиціями духовної музики у хоровому письмі (зокрема, антифонним співом і знаменним розспівом), використання широкого спектру сучасних виражальних засобів (сонорика, тембровий звукопис) зробили твір І. Алексійчук зразком високохудожньої медитативної лірики, що справедливо вважається однією з перлин сучасної української хорової музики. На прикладі циклу Вікторії Польової «Світлі піснеспіви» (2015) прослідковано особливості втілення ідеї медитативності в межах молитовного дискурсу. Прийоми хорового письма, використані у творі, а саме поєднання закритого і відкритого звуку, сольного й ансамблевого звучання (традиція респонсорного співу), зіставлення різних груп хору, поділ хору на два півхори (традиція антифонного співу), формують звуковий простір, який репрезентує багатовікову національну музичну традицію – від давньої православної монодії до сонорики електронних звучань. Глибина символічного втілення художньої ідеї, поєднання європейської й української музичних традицій, використання низки сучасних виражальних засобів дозволили авторці у творі «Світлі піснеспіви» досягнути високого рівня музичного узагальнення, що дає підстави вважати його однією з вершин української музики ХХІ ст. Сучасним хоровим циклам притаманне стильове розмаїття, співіснування різних естетичних концепцій (авангард і неоромантизм, необароко й сонористика) і сполучення їх у художньому просторі одного твору. У цьому виявляється естетика постмодернізму з характерними для неї пошуками смислової глибини та поєднанням кардинально протилежних стильових тенденцій. Сучасна українська хорова музика в процесі свого оновлення знаменує відродження традицій та одночасне їх переосмислення відповідно до духу епохи.