УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР ПАНТОМІМИ КРІЗЬ ПРИЗМУ СИНЕРГЕТИЧНОЇ ПАРАДИГМИ

Abstract

Мета статті – визначити пріоритетні форми розвитку, концептуальні та організаційні принципи існування вітчизняних театрів пантоміми в умовах сучасного соціокультурного простору. Методи дослідження. Застосовано культурно-історичний метод (для розгляду загального стану вітчизняної пантомімічної культури кінця ХХ – початку ХХІ ст.); синергетичний метод, завдяки якому було досліджено історичну парадигму театру пантоміми в Україні; мистецтвознавчий метод, що посприяв аналізу вистав театру пантоміми в мистецькому контексті; та метод теоретичного узагальнення. Наукова новизна. Досліджено специфіку українських театрів пантоміми та їх роль у соціокультурному просторі ХХІ ст.; виявлено та проаналізовано фактори, що впливають на специфіку розвитку діяльності українських театрів пантоміми в контексті трансформаційних процесів світового та вітчизняного соціокультурного простору; окреслено тенденції та перспективи розвитку феномену українського театру пантоміми в ХХІ ст. Висновки. Український театр пантоміми демонструє унікальні форми існування культурного тексту та використовує широку палітру знаково-символьних утілень пантомімічної культури. Як складова сучасного вітчизняного культурно-мистецького простору український театр пантоміми характеризується широким представництвом, складною історією розвитку та здобутками і є значущою платформою для трансляції традиційних соціально-культурних цінностей та норм, ефективного освоєння різноманітних елементів сучасної культури. На сучасному етапі український театр пантоміми являє собою в широкому плані хаотичну систему контрастних явищ, що, у свою чергу, є внутрішньо впорядкованими структурами – школами, кожна з яких декларує власні умови, перетворюючись на самостійну, самодостатню систему.