Фортепіанний етюд та традиції російського модерну

Abstract

Мета роботи – виявлення поетико-інтонаційної і жанрової специфіки фортепіанного етюду рубежу XIX-XX ст. у контексті стильових пошуків російського модерну. Методологічну базу роботи становить інтонаційна концепція музики в ракурсі інтонаційно-стилістичного, етимологічного аналізу, успадкованого від Б. Асаф’єва та його послідовників. Суттєвими для цієї роботи виявилися також наступні підходи: аналітико-музикознавчий; жанрово-стильовий; міждисциплінарний, що дає можливість залучати концепції з інших областей пізнання – філософії, мистецтвознавства, культурології та ін.; історико-культурологічний, що дозволяє виокремити ті чинники, які сприяють виявленню духовно-смислової і стильової специфіки фортепіанного етюду як важливої складової європейського інструменталізму XIX–XX ст. Наукова новизна статті визначена її аналітичним ракурсом, що враховує не тільки виявлення жанрово-стильової специфіки фортепіанного етюду в російській музиці кінця XIX – першої половини ХХ ст., але й його вписаність в контекст жанрово-стильових шукань російського музичного модерну. Висновки. Стильові якості російського модерну, що народжувалися на рубежі століть, визначили поступовий жанрово-стильовий «поворот» фортепіанного етюду від «оркестрального» піанізму лістівського типу («Етюди-картини» С. Рахманінова) в напрямку відродження «клавірної» і «поліклавірної» його якості (етюди О. Скрябіна). «Токкатна» спрямованість модерного піанізму репрезентована етюдами С. Прокоф’єва (ор. 2), в той час як В. Ребіков в циклі «3 етюди» апелює до пошуків оновлення ладо-гармонічної мови цього жанру. Фортепіанна творчість О. Черепніна (зокрема, цикл етюдів ор. 52), що народжувалася на перетині відкриттів європейського модерну і музичної культури Китаю (з яким була пов’язана його творча біографія), являє зразок національного етюду, який заклав основи китайської фортепіанної музики та, водночас, реалізував в музичній творчості ідею «євразійської єдності».