Традиційні народні аерофони в контексті навчання в мистецьких школах

Abstract

Мета роботи. У дослідженні розглядається традиційний сопілковий інструментарій та методика його впровадження у навчальний процес мистецьких навчальних закладів, спираючись на історичний досвід навчання/переймання в умовах автентичного процесу в традиції. Методологія. Для досягнення мети дослідження було застосовано історико-інструментознавчий, етнопедагогічний, порівняльний та етноорганофонічний методи. Наукова новизна полягає в тому, що в статті представлені традиційні народні духові аерофони (свистунці, окарина, тилинка, півтораденцівка, дводенцівка, фрілка, флояра, ребро (флейта Пана), бойківська пищавка, поліські дудка-викрутка та дудка-колянка, труба, трембіта та ін.) та система їх поетапного вивчення у класі сопілки. Висновки. Із позиції власного багаторічного досвіду педагогічної та концертно-виконавської практики зроблено висновки про апробовані підходи впровадження в уже усталений клас т. зв. «академічної» сопілки цілої низки традиційних духових інструментів на засадах «додаткового інструмента» із застосуванням відомих принципів етнопедагогіки та системи К. Орфа. Впровадження даної методики у навчальний процес навчальних закладів початкової освіти не лише сприятиме більшому зацікавленню/мотивації юних сопілкарів, що опановують відому систему т. зв. «академічної» сопілки Д. Демінчука, а й служить міцним методичним підґрунтям для формування ігрового й дихального апарату для учнів-початківців «академічних» духових спеціалізацій. Навчання буде ефективним у комплексному підході до опанування традиційних українських аерофонів і створення умов для навчання/переймання гри від носіїв сопілкової традиції та можливості здійснити хоча б ознайомчі фольклорні експедиції в регіони, де досліджувані інструменти та виконувана на них музика ще функціонують.