Емальєрне мистецтво в мистецтвознавчому дискурсі. Історіографічне дослідження

Abstract

Мета дослідження полягає у висвітленні стану наукового студіювання процесу розвитку емальєрного мистецтва у контексті мистецтвознавства. Методи. Відповідно до поставленої мети обрано комплекс дослідницьких методик сучасного мистецтвознавства, що базуються на антропному підході до аналізу мистецьких явищ, а також методи евристичного та герменевтичного пізнання у поєднанні із використанням історико-хронологічного, системного методів. Використання вказаних методів дослідження сприяло отриманню власних результатів. Аналіз історіографії засвідчив наявність наукового мистецтвознавчого дискурсу щодо місця і ролі емальєрного мистецтва у художній творчості, що виник на початку ХХІ століття. Наукова новизна одержаних результатів полягає у постановці і розробці актуальної, малодослідженої теми генези та еволюції українського емальєрного мистецтва. Результати студіювання сутності емальєрного мистецтва можуть слугувати важливою складовою у дослідженні проблем сучасного мистецтва та розвитку мистецтвознавчої науки. Висновки. Робиться висновок про те, що емальєрне мистецтво в Україні набуло значення мистецького явища, яке має свою історію, теоретичну базу, визначену періодизацію, техніко-технологічну основу. Історіографічне дослідження мистецтвознавчого дискурсу емальєрного мистецтва засвідчило наявність достатньої кількості наукової літератури з історії художньої емалі, розглядається та характеризується генеза та розвиток техніки гарячої емалі у різні періоди історичного розвитку. На основі антропного принципу робиться уточнення усталених наукових поглядів на історичний поступ емальєрства. У теорії мистецтва спостерігається намагання вчених встановити місце і роль станкового і монументального емальєрного мистецтва у структурі мистецтвознавства. На основі розгорнутого в українській науці мистецтвознавчого дискурсу автором робиться висновок, що емальєрне мистецтво набуло жанрових ознак окремого виду мистецтва, яке має синкретичний характер.