Електроакустичні та аудіовізуальні твори в естетосфері ансамблевої культури України (кінець ХХ – початок ХХІ ст.)

Abstract

Мета статті – дослідження впливу електроакустичних і аудіовізуальних форм виконавської взаємодії на процеси модифікації жанрової специфіки та виконавської естетики камерно-інструментального ансамблю, що здійснюється на матеріалах із творчості українських митців кінця ХХ – початку ХХІ століття. У сучасній академічній ансамблевій творчості України спостерігаємо появу електроакустичних та інтерактивних ком позицій, що передбачають синергійне поєднання традиційних художньо-виражальних засобів і технологій мис тецтва. Використання різних мов і платформ музичного програмування та медіапроєктування вельми збага чує морфологію жанрів ансамблевої музики новими, досі неконвенційними інваріантами, що важко піддаються жанровій типологізації з погляду класичної музичної естетики. За результатами проведеного аналізу виявле но, що універсалізм композиторського і виконавського самовираження є одним із чинників стабільної діяльнос ті ансамблів та сталості інновацій, що становить потужний імпульс для прогресивного розвитку камерно інструментального мистецтва в постійному діалозі традицій, неотрадицій і останніх технологічних рішень. У статті доведено, що апробація музикантами винаходів музичної інженерії залишає незмінними базові ансамб лево-комунікативні функції, спрямовані на втілення авторського задуму та колективного інтерпретаторського емоційно-чуттєвого бачення. Висвітлено феноменологічне й онтологічне значення впливу електроакустичних і аудіовізуальних форм художньо-технологічної комунікації, що виводить ансамблеву культуру музикування на новий щабель прогресивного розвитку в мультимедійну естетосферу постмодерної творчості.