Історія окремих напрямів музичного мистецтва в Україні у ХХ столітті

Abstract

Мета роботи – систематизація й узагальнення відомостей щодо історії окремих напрямів музичного мистецтва в Україні у ХХ столітті. Методологія дослідження. Застосовано загальнонаукові методи дослідження, аналітичний, типологічний, семантичний та порівняльний аналіз для термінологічного визначення понятійного апарату історії музичного мистецтва та окреслення його теоретично-мистецтвознавчого застосування. Наукова новизна полягає у розгляді музичного мистецтва в Україні у ХХ столітті як певної соціально-культурної спільності. Висновки. У статті розглянута історія окремих напрямів музичного мистецтва в Україні у ХХ столітті. Встановлено, що на етапі зародження музичного мистецтва в Україні розвивалося первісне музикування синкретичного характеру. Означений тренд полягав у тому, що музика, танець, пісня й поезія знаходилися у постійній єдності і супроводжували як церемонії, обряди й ритуали, так і побутове повсякденне життя. Упродовж ХХ століття українська музика у значній різноманітності жанрів і форм розповсюджена у нашій країні та за її межами. Українські митці активно освоювали класичні європейські інструментальні жанри, у т.ч. барокову сюїту, камерну сонату, тріо, квартет, квінтет. Саме у цей час естетика епохи модерну диктувала звернення до стилістики імпресіонізму, експресіонізму й інших напрямів модерну (в поєднанні із традиційними жанрами, формами й засобами музичної виразності). Зазначене відповідним чином позначалося і на сфері музичної освіти. Розвиток української професійної музики пов’язаний з еволюцією української державності, що лише у XX столітті отримала рушійні сили для становлення. Вказана державницька динаміка впливала на розвиток української культури (і музичного мистецтва) як комплексної системи, що необхідна для активного розвитку суспільства України та міжнародного співтовариства загалом. Говорячи про взаємодію за підсумками ХХ століття інновації й традиції (архаїки) у музичному мистецтві України, слід вказати, що будь-яка традиція – це інновація у минулому, і будь-яка інновація – це потенційно традиція у майбутньому. Крім того, важливо, що новатика й архаїка в творчості композитора мають доповнювати одна одну. Саме через зазначений тренд інновації у музичному мистецтві істотним чином відрізняються від нововведень у техніці, де повернення до архаїки не може вважатися новаційним розвитком.