Супрематичні прийоми в театральних ескізах українських митців 1920-х років

Abstract

Мета статті базується на потребі дослідження ескізів театральних строїв у доробку митців України 1920-х років з погляду застосування стилістики супрематизму як одного з напрямів авангарду. У цьому контексті вважаємо за необхідне відстежити й порівняти приклади супрематичних інспірацій у різних мистецьких проєктах того часу. Це дозволить визначити можливі джерела появи цих впливів в артефактах українського театрального мистецтва. Для вирішення поставленої мети у статті було комплексно застосовано мистецтвознавчі методи, пов’язані з аналізом концепцій К. Малевича про якості конструктивності, безпредметності і динаміки в живописі, а також можливість їх застосування у просторових художніх проєктах. Цей підхід створює додаткові можливості для розуміння нової метафоричності театрального персонажу, його симбіоз із фактурою авангардної вистави, її загальною антропологією. Формотворення сценічного строю як метафора, зіткана з безпредметності комбінацією ліній і відрізків. Так виникла нова реальність сценічного персонажу в ескізі. Його інтерпретація у відповідності з новим текстом і новим повсякденням. Новизна здійсненого дослідження обумовлена комплексним відбором художніх проєктів, пов’язаних з поширенням ідей супрематизму, серед яких важливими є і театральні практики. Висновки статті формують змістовий ланцюжок явищ, пов’язаних із розвитком ідей супрематизму. Завдяки формування школи послідовників супрематизму у радянському мистецтві початку 1920-х років виникла спільнота прибічників цього напряму. Завдяки їх діяльності, ідеї супрематизму транслювалися і стали відомими. У різних галузях мистецтва на підсвідомому рівні творчого мислення відбулися паралельні відкриття, дуже близькі за формою. Серед них – ескізи художників театру «Березіль», а також Анатоля Петрицького, що в них було застосовані супрематичні прийоми.