ДО ПИТАННЯ КУЛЬТУРНИХ ВИМІРІВ ДИЗАЙН-ПРАКТИК ТА ЇХНЬОГО ТЕОРЕТИЧНОГО ОБҐРУНТУВАННЯ

Abstract

Стаття присвячена виявленню методологічних принципів обґрунтування природи і функцій дизайну у вітчизняних та західно-європейських дослідженнях і конституювання розмаїття культурних вимірів, корелятивних дизайн-практикам, що дозволяє сформувати нове поле для дослідження феномену дизайну в межах культурології. Методологія дослідження базується на застосуванні теоретико-аналітичного, історико-логічного, компаративного та герменевтичного методів. Зазначений методологічний підхід дозволяє виявити подібності та відмінності в обґрунтуванні дизайн-практик, що розвивались на теренах вітчизняної та західно-європейської культур, аби прояснити та ствердити теоретико-методологічні принципи, засадничі для вітчизняної традиції дослідження дизайну, що мають самостійних евристичний потенціал. Наукова новизна роботи полягає у прояснені та ствердженні теоретико-методологічних принципів вітчизняної традиції дослідження дизайн-практик, з метою пошуку нового підходу розв’язання теоретичних проблем теорії дизайну та окреслення нової дослідницької царини в межах вітчизняної культурології. Висновки. Предметом вітчизняних розвідок у ХХ столітті постають практики художнього конструювання і промислового дизайну в контексті нових культурних вимог до гуманізації виробництва. У сучасному вітчизняному дискурсі дизайн-практики мисляться як такі, що мають на меті перетворювати та естетизувати культурне середовище в цілому. Англо-саксонська традиція виокремлює дві базові позиції щодо поняття «дизайн»: «ренесансну» і «капіталістичну». Акцентування на пріоритеті дослідження дизайну процесів призводить до необхідності аналізу сукупності «культурних вимірів» дизайну, в основі якої постає його розуміння як складної та динамічної системи процесів, виробів та інститутів із залученням культурного та соціального контекстів. Реабілітація тяглості вітчизняної дослідницької традиції дизайн-практик дозволяє розширити онтологічний горизонт теорії дизайну, шляхом зміни оптики з суб’єктцентричної на об’єктцентричну.