Короткий опис(реферат):
На основі комплексного аналізу літературних джерел, архівних документів, теле-, кіно- та відеоматеріалів у дисертації розглядається багатогранна режисерська діяльність народного артиста України Володимира Михайловича Скляренка, учня Леся Курбаса, вихованця режисерського штабу “Березоля”, творчість якого протягом півстоліття сприяла оновленню естетики і художньої палітри національного драматичного і музичного театру, насамперед розвитку оперних колективів Львова, Харкова і Києва. Вперше досліджуючи режисерські пошуки і здобутки Скляренка, дисертант простежує становлення режисури як складової української театральної культури 20-х - 70-х рр. XX століття, специфічні особливості національного оперно-режисерського мистецтва, лідером якого був Скляренко, утверджуючи в опері ідеї та принципи Курбаса.
Особливу увагу приділено важливим аспектам творчої діяльності В. М. Скляренка в Національній опері України і Київському національному драматичному театрі ім. Ів. Франка в контексті історії української театральної культури означеного періоду, що сприяли багатоаспектному розвиткові інноваційних тенденції в драмі, опері та опереті, формуванню національних традицій в режисурі й акторській творчості, цілісного зв’язку складових синтетичної музично-сценічної дії на засадах яскравої театральності і створення нової, наснаженої експресією і драматизмом сценічно-пластичної мови.
В дисертації на основі мистецтвознавчого компаративістичного аналізу вистав доводиться, що найвизначнішим мистецьким досягненням Скляренка були здійснені на київській сцені постановки опер М. Лисенка “Тарас Бульба”, “Наталка Полтавка”, “Різдвяна ніч” та “Енеїда”, К. Данькевича “Назар Стодоля”, Г. Майбороди “Милана” і “Тарас Шевченко”, С. Прокоф’єва “Війна і мир”, Р. Вагнера “Лоенгрін” . Вперше досліджується режисерсько-постановочні та режисерсько-педагогічні принципи Скляренка в роботі з акторами, диригентами, сценографами, драматургами і композиторами, методи втілення сучасних і класичних творів.
Суть розробки, основні результати:
On the basis of the all-round complex analysis of references, archival documents, tv-, the cinema- and video data, clauses and reviews in periodic press in the dissertation for the first time is investigated many–sided director's activity of the national actor of Ukraine Vladimir Mihajlovicha Skljarenka, last pupil Lesja Kurbasa, the pupil of a director's staff of "Berezil". Its creativity almost half century promoted updating of an aesthetics and a is art–expressive palette of national drama and musical theatre and first of all development of scenic culture and actor's skill of opera collectives of Lvov, Kharkov and Kiev which it more than thirty years headed as the main director. Steadfastly considering multivector director's searches, experiments and V. M. Skljarenka's achievements in work above statements of modern and classical plays, operettas, operas, comparing with its scenic interpretations with various on genre, style and thematic features performances of known directors, telling characteristic features of director's handwriting of the largest master, the follower and the continuer of art principles of Kurbas, the dissertator defines its contribution to histories of national theatrical culture of 20-th - 70th years of XX century, its influence on processes of becoming and development of the Ukrainian direction.