Художньо-стилістичні домінанти культурних процесів на Півдні України в 1960-1980 роках

Abstract

Дослідження присвячено висвітленню основних тенденцій, явищ та особливостей розвитку культурно-мистецького процесу на Півдні України в 1960–1980-х роках. У дисертації охарактеризовано основні художньостилістичні домінанти в живописі художників Одеси, Миколаєва та Херсона досліджуваного періоду. Під поняттям «художньо-стилістична домінанта» пропонується розуміти сукупність гетерогенних за своїми технікостилістичними ознаками характеристичних рис живописних стилів та напрямів, що завдяки ефекту інтенсивності прояву («феноменологічної щільності») в конкретних художніх продуктах виявила потенціал концептуальної та естетичної цілісності й усталеності й через це протягом певного часу була однією з визначальних тенденцій для культурно-мистецького процесу на Півдні України у 60–80-х роках ХХ століття. Художньо-стилістичні домінанти охарактеризовані з позиції взаємодії традиції та новаторських тенденцій у мистецтві зазначеного періоду. В роботі вжито культурологічний підхід, завдяки якому автор розглядає творчість художників Півдня України 1960–1980-х років у зв’язку з розвитком художньої культури регіону. Структура дисертації обумовлена загальною концепцією, логікою розкриття проблеми, її змістом, метою та поставленими науковими завданнями. Загалом слід зазначити, що дослідники Півдня України розглядали лише деякі аспекти розвитку художнього процесу в регіоні у 1960–1980-х роках, аналізували творчість певних митців (в основному одеських та миколаївських), в цілому окремого ґрунтовного дослідження щодо стилістичних особливостей живопису художників Півдня автором не виявлено. Тому у межах даної дисертації основна увага була акцентована на творчості маловідомих митців, особливостях художнього життя в кожному окремому місті (Херсон, Миколаїв, Одеса), та дослідженні зв’язку з мистецьким процесом України. У результаті вивчення архівних джерел уточнені дати утворення обласних спілок художників та мистецьких об’єднань, їх хронологічно представлено і введено у художній контекст. Завдяки зібраному і вивченому матеріалу, більшість якого публікується вперше, вдалося простежити розвиток тенденцій імпресіонізму на Півдні України протягом кінця ХІХ ст. і включно до 80-х років ХХ ст. Відзначено, що розвиток напряму на початку ХХ століття спостерігався в Одесі, і безпосередньо був пов’язаний з творчою діяльністю певних майстрів Товариства південноросійських художників. У межах нонконформізму вперше досліджено регіональні особливості звернення до «суворого стилю». Відзначено, що митці Півдня, в контексті зазначеної тенденції, виявили інтерес до ліричних пейзажних мотивів та зображення конкретної сильної особистості, а не узагальнених портретних образів. За допомогою аналізу творів живопису доведено зв'язок творчих експериментів певних одеських нонконформістів з творчістю їх попередників – «одеських парижан», що працювали на початку ХХ століття в Одесі. Встановлено, що у 1960–1980-х роках певні художники-нонконформісти стали звертатися до архетипів, етнічних символів та алегорій; до «національних тем» та сюжетів, використовувати ремінісценції примітивної архаїки, трипільської символіки, скіфського звіриного стилю, іконописних форм, народної картини, українського бароко. Доведено, що офіційно визнаною образотворчою мовою у 1960–1980-х роках на Півдні України залишався реалізм академічного зразка. Також визначено чинники, що вплинули на розвиток художнього процесу та формування образотворчої стилістики у відповідному регіоні, зокрема, динаміка та варіативність художньої виставкової практики; творча атмосфера в колективі; рівень та характер професійної освіти митців; комерційний та соціальний компоненти. Встановлено, що у цілому, офіційне художнє життя Півдня України було підпорядковане спілці художників УРСР, яка здійснювала ретельний контроль за ідейним змістом художніх творів. Проаналізовано негативний та позитивний вплив Спілки на розвиток художнього процесу. Проведене дослідження дозволило зробити висновок, що саме місцева художня традиція у поєднанні з новаторством і визначає особливості проявів стилістичних змін у живописі Півдня України під впливом новітніх культурних тенденцій.