Охорона, регенерація та використання архітектурного потенціалу в контексті розвитку історичного регіону (на прикладі Черкаської області)

Abstract

Дисертація присвячена охороні, регенерації та використанню АП в контексті розвитку історичного регіону (на прикладі Черкаської області). В дослідженні з'ясовано становлення категорії архітектурної спадщини, її ролі в архітектурних теоріях та вплив на певні культурні процеси кінця ХІХ - початку ХХ ст.ст. як в Європі, Росії, так і в Україні. Зосередження архітектурної спадщині в історико-культурному середовищі спроможне утворювати ціннісно-орієнтаційні поля і, завдяки специфічному діяльному характеру соціуму, здатне демонструвати науковий, просвітницький та туристичний потенціал, який спрямований на охорону, регенерацію та використання пам’яток. Оскільки саме архітектурні пам’ятки являють собою панівне ядро і системоутворювальний чинник в цьому середовищі, разом із ним отримують певний культурно-енергетичний потенціал розвитку (різні функції і ознаки мінливості), то в межах дисертації пропонується розглядати її як архітектурний потенціал (АП). В зв’язку з функціонально-просторовим аспектом використання АП, певних ознак набуває і простір в якому він знаходиться. Як комплексно інтегрований культурний простір, визначений семантично та матеріально-просторовим каркасом, він отримує назву історико-культурної зони (ІКЗ). Була виявлена історико-архітектурна спадщина Черкаської області, яка складає основу для АП, використання якого в сучасних умовах набуває певних соціокультурних функцій. Завдяки структурно-функціональному підходу, вперше запропонована типологізація ІКЗ на основі АП міського та сільського середовища Черкаської області. Визначено чотири базові типи функціонально-планувальних структур (сільських, міських, поліфункціональних, монофункціональних) та чотири критерії для виявлення базових типів ІКЗ (за інтенсивністю АП, історичності місця, типологічних ознак АП, можливості районування та встановленню зв’язків між об’єктами АП). На основі ІКЗ, як систем, визначено 16 позицій їх типів. Проведений семантичний аналіз існуючих історико-культурних та історико-архітектурних заповідників (як прототипів нових культурних утворень), підтвердив вірогідність визначення цього простору як концептуального. Завдяки принципам комплексного підходу щодо охорони, регенерації та використання АП, стає можливим його адаптація в відповідний соціально-культурний та економічний простір регіону, що цілком відповідає Загальнодержавній програмі збереження та використання об’єктів культурної спадщини.