Символіка клавірного тексту у виконанні камерно-вокальних творів В. Моцарта

Abstract

Дисертаційне дослідження присвячене вивченню особливостей клавірного мислення В. Моцарта, за творами, написаними власне для клавіру, а також за оркестровими - ораторіальними фрагментами, перекладеними для фортепіано для концертного виконання з вокалістами і об’єктивно в сучасних вимірах, стверджуваних як камерна музика. У фортепіанному звучанні композицій Моцарта існує стильовий континуум клавірності-клавесинності, але в обов'язковості сполучення з етапами таких ритмічно повторюваних з'єднань з масштабністю оркестрального мислення. Останнє склало атрибут Віденського стилю, утіливши у ньому звуковий образ грандіозного наростання форми і маси, поза яким не мислилася динаміка - життєва діалектика німецького культурного світу, з котрим сполучав свою творчість Моцарт. В апогеї творчості він усвідомив власну причетність до наслідування німецького бароко як органічного втілення національної ідеї та перспективи подальшого ствердження музичного мистецтва у якості художньо самодостатньої сфери. Найважливіше завдання, яке вирішене в дисертаційному дослідженні, складає узагальнення даних про символіку партії клавіру у камерно-вокальному виконанні творів В. Моцарта, в першу чергу пісень і арій, оперних і церковних, наближених до даного жанру як осереддя установок передсимволістів у автора «Чарівної флейти». Зважаючи на відносну, у порівнянні із ХІХ-ХХ ст., скромність об’ємів звукової маси оркестральних та хорово-вокальних виступів в композиціях Моцарта, вказуємо на певну тенденцію камерності, особливо в разі фортепіанного виконання інструментальних партій, при тому що фортепіанна фактура насичена образами оркестрової та ораторіально-хорової грандіозності. Вказана «помежовність» камерності та «масштабності площі» бетховенського та постбетховенського мистецтва у композиціях Моцарта втілює «передсимволізм» як пошук «третього шляху» в мистецтві, заявленого символізмом як таким.