ЛІНОГРАВЮРА У ТВОРЧОСТІ ГРИГОРІЯ ГАЛКІНА: ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОЇ МОВИ

Abstract

Мета роботи. У статті викладено результати дослідження графічної спадщини знаного представника харківської художньої школи радянської доби Григорія Галкіна. Основну увагу приділено розгляду гравюр на лінолеумі. Техніка була однією з найпопулярніших у 60–70-х роках минулого століття та займала помітне місце у творчості автора. Робота мала на меті встановлення характерних прийомів втілення художніх образів у ліногравюрах майстра, з‘ясування жанрових пріоритетів та стилістичних особливостей, що мали прояв у естампах на різних етапах діяльності Г. Галкіна. Методологія. У ході роботи головними стали методи мистецтвознавчого аналізу (образно-стилістичного, порівняльно-типологічного, іконографічного), що дозволило виявити художньо-образні особливості, тематичний діапазон, характер формально-пластичних рішень творів. Наукова новизна полягає у розширенні уявлення про графічні здобутки Г. Галкіна, спадщина якого не підлягала комплексному аналізу та потребує системного розгляду с позицій сучасного мистецтвознавства, перегляду існуючих стереотипів. Результати роботи доповнюють існуючу картину розвитку місцевого мистецького осередку минулого століття, сприяють введенню маловідомих образотворчих матеріалів у науковий обіг сьогодення. Висновки. Встановлено, що гравюра на лінолеумі, до образотворчих можливостей якої зверталось багато майстрів 1960–70-х рр., зокрема й харківських, знайшла непересічне втілення у мистецькій практиці Григорія Галкіна. Окремі аркуші та серії відбитків відзначені різноманітними художньо-образними інтерпретаціями, де відбилися як загальні тенденції становлення української графіки доби «відлиги», так і самобутні авторські пошуки формально-пластичних, композиційних, колористичних рішень