КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКІ САЛОНИ В УКРАЇНІ КІНЦЯ XVIII – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ

Abstract

Культурно-мистецькі салони є невід’ємною складовою розвитку як світової так і української культури. Саме аристократична та різночинна еліта у країнах Європи запроваджувала упродовж XVI-ХІХ ст. концепції існування своїх націй і народів, спираючись на таке стабільне підґрунтя, як національна мова, література, історія, традиції народу. Актуальність дослідження культурно-мистецьких салонів у культурологічному аспекті полягає у відновленні історичної справедливості і наукової об’єктивності стосовно їх ролі у розвитку української культури, що дає нам можливість проаналізувати діяльність культурно-мистецьких салонів, висвітлити роль засновників культурних осередків в контексті національного культуротворення, показати зв’язок їх розвитку з європейськими культурно-мистецькими процесами Східної Європи. У вітчизняному та зарубіжному українознавстві ця проблема майже не досліджена. Серед небагатьох дослідників, які торкаються цього малодослідженого пласту культурно-мистецького життя в Україні другої половини XVIII – XIX ст., можна виділити науковців М. Аронсона, Н. Бродського, Й. Миклашевського, М. Міллера, М. Поповича, С. Рейсера. Але загалом ґрунтовної розвідки, яка б давала цілісну картину стану культурно-мистецьких салонів в Україні, зокрема кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. немає. Це й зумовило вибір теми дослідження: “Культурно-мистецькі салони в Україні кінця XVIII – першої половини ХІХ століття”. Мета дослідження – на основі комплексного аналізу наукової літератури, періодики, архівних джерел з’ясувати місце та роль культурно-мистецьких салонів як цілісного історико-культурного явища аматорського мистецтва в українській культурі кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Об’єкт дослідження – культурно-мистецькі салони. Предмет дослідження – діяльність культурно-мистецьких салонів в Україні кінця XVIII – першої половини XIX ст. Хронологічні межі дослідження охоплюють події другої половини XVIII –першої половини XIX ст. – час, коли виникли та існували в Україні культурно-мистецькі салони. Методологічну основу дисертації становлять загальні науково-дослідницькі принципи об’єктивності, історизму, системний підхід як всебічний і логічний аналіз структурних елементів у їх взаємозв’язку і взаємозалежності, що дозволяє адекватно розглянути історичні реалії. У процесі роботи над дисертацією використовувалися такі методи дослідження: • історико-культурний (дозволив розглянути культурно-мистецькі салони в контексті загальноукраїнського розвитку, допоміг простежити становлення професійного, музичного, театрального мистецтва); • культурологічний (слугував дослідженню культурно-мистецького життя в Європі, Росії та Україні кінця XVIII – першої половини XIX ст. в контексті загальних культурологічних процесів); • соціологічний (дозволив виявити міру участі представників української інтелігенції у розвитку культурно-мистецького життя в Україні з урахуванням загального стану тогочасного суспільства); • метод реконструкції (на основі дослідження історії, архівних джерел типологічно реконструйована діяльність представників української еліти як діячів культури та освіти у культурно-мистецьких салонах ; охарактеризовано параметри культурно-мистецького життя: мережу осередків аристократичних та елітних салонів); • метод аналізу і синтезу (аналізуючи діяльність культурно-мистецьких салонів, відтворено характерні особливості розвитку української культури другої половини XVIII – першої половини XIX ст.); • метод вивчення архівних документів (виявлені архівні документи у фонді ЦДІА України дозволили створити джерельну базу для вивчення та обґрунтування положень дисертаційного дослідження);