ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ КОМПОЗИТОРСЬКИХ ШКІЛ У ПОСТКОЛОНІАЛЬНИЙ ПЕРІОД

Abstract

Мета статті — висвітлення особливостей формування національних композиторських шкіл країн Латинської Америки в контексті мистецьких течій ХІХ-ХХ століть. Методологія дослідження спирається на комплексний підхід із застосуванням системно-структурного, функціонального та компаративного методів, що дозволяє дослідити особливості формування національних композиторських шкіл Аргентини, Бразилії, Куби, Мексики в контексті європейського неофольклоризму та латиноамериканського музичного націоналізму ХІХ-ХХ століть. Наукова новизна полягає у висвітленні спільних для латиноамериканських країн принципів втілення музичного націоналізму в галузі музичного мислення, жанру, стилю, засобів музичної виразності (ладу, гармонії, ритму, тембрів та їх сполучень). Висновки. Осмислення композиторами Латинської Америки власного культурного спадку на основі європейського неофольклоризму спричинило формування ідеології духовного і художнього «націоналізму», втіленої як «негризм» на Кубі і в Бразилії, «індихенізм» в Аргентині, «ацтекський ренесанс» в Мексиці. Якщо на рівні засобів музичної виразності пошуки латиноамериканських композиторів в цілому були в річищі європейського неофольклоризму, то в галузі музичного мислення, стилю та жанру були зроблені відкриття, які уможливили кристалізацію специфічного латиноамериканського образу художнього і музичного мислення, а саме: вільне поєднання різних пластів власного фольклору, національного фольклору і європейських жанрів, вільне маніпулювання засобами різних європейських музичних епох