ОХОРОНА НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: МІЖНАРОДНА ПРАКТИКА ТА УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ

Abstract

Мета роботи. З‘ясувати основні етапи теоретичного осмислення охорони живої частини культурної спадщини в історії та нормативно-правовій сфері й ролі в цьому ЮНЕСКО, а також проаналізувати сучасний стан охорони нематеріальної культурної спадщини в Україні. Методологія дослідження базується на історичному методі, що дозволяє розглянути еволюцію становлення міжнародно-правових основ охорони нематеріальної культурної спадщини; компаративному методі, за допомогою якого відбулося зіставлення міжнародної та вітчизняної практик збереження і популяризації нематеріальної культурної спадщини. Наукова новизна статті полягає в з‘ясуванні управлінсько-правових проблем, пов‘язаних із вітчизняною специфікою втілення положень Конвенції ЮНЕСКО «Про охорону нематеріальної культурної спадщини». Висновки. У результаті проведеного дослідження з‘ясовано, що в Україні затягнувся процес інституціалізації нематеріальної культурної спадщини. Враховуючи те, що останнім часом посилилися вимоги до внесення в список ЮНЕСКО об‘єктів матеріальної культурної спадщини, можна спрогнозувати, що й об‘єкти нематеріальної її частини чекає такий самий суворий відбір. З огляду на викладене, вітчизняні структури влади, яким делеговані повноваження щодо охорони нематеріальної культурної спадщини, при підготовці заявки до міжнародного списку ЮНЕСКО повинні більш чітко дотримуватися критеріїв, визначених цією організацією