ХОРОВА МУЗИКА A CAPPELLA ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.: ТЕОРЕТИЧНЕ ОСМИСЛЕННЯ І ВИКОНАВСЬКІ ПІДХОДИ

Abstract

Дисертація присвячена дослідженню особливостей стилістики та виконання нової хорової музики другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Матеріалами для дослідження стали хорові твори вітчизняних та зарубіжних композиторів. Надзвичайно важливим чинником в побудові логіки дослідження став виконавський аспект. У дисертаційному дослідженні виявлені протиріччя між традиційною виконавською хоровою школою та новаторськими пошуками в хорових творах композиторів названого періоду. З одного боку, проаналізовано фундаментальні праці з хорознавства та практичний досвід виконавців: хормейстера, співака хору. З іншого боку, в роботі проаналізована значна кількість хорових творів другої половини ХХ − початку ХХІ ст. з музикознавчих та виконавських позицій (твори: Л. Беріо, П. Дюсапена, Д. Лігеті, С. Луньова, Р. Мажуліса, Л. Ноно, К. Пендерецького, Ф. Пуленка, А. Пярта, Дж. Тавенера, Б. Фьорніхоу, Х. Холігера, А. Шнітке, К. Шоткхаузена та ін.). Виявлена необхідність в оновленні хорознавчого інструментарію, адаптуванні окремих понять до потреб сучасної хорової музики сформувала два напрямки, і відповідно розділи, дослідження – теоретичний та практичний. Теоретичний розділ зосереджений на проблемах систематизації та аналізу явищ сучасної хорової музики. В ньому уточнюється понятійна та термінологічна бази дослідження. Ключовим поняттям для даного дослідження є поняття «хорового письма». Поняття «хорового письма», сформоване на положеннях фундаментальних хорознавчих праць, спирається лише на досвід аналізу та виконання класико-романтичного репертуару, і виявляється надто вузьким для аналізу сучасної хорової музики. В даній роботі хорове письмо трактується як динамічне явище, яке змінюється в умовах різних історичних, національних, індивідуальних композиторських стилів, і визначено як сума індивідуальних особливостей твору (групи творів), що випливають з характеру хорового виконавства. Дані особливості можуть змінюватися з часом, але вони присутні в хорових творах незалежно від стилю, національної приналежності та відрізняють хорове письмо від інших жанрових різновидів (передусім, від оркестрового письма). І тому названі стабільними властивостями хорового письма. Ними є: 1) врахування вокальної природи хорового мистецтва, 2) вирішальне значення ансамблю, 3) зв’язок музики і слова. Логіка аналізу хорових творів композиторів другої половини ХХ – початку ХХІ ст., що застосована в даній роботі, базується на порівнянні виконавської техніки (традиційної, тобто напрацьованої на матеріалі класико-романтичної традиції, описаної в хорознавчих роботах) з технічними завданнями, які ставлять перед виконавцями нові партитури. Аналізуючи хорові твори з позиції першої властивості, в роботі визначено яким чином новаторські композиторські техніки позначилися на елементах вокально- хорової техніки, тобто складових виконавської майстерності окремого співака і хору в цілому. До елементів вокально-хорової техніки відносимо: інтонування, дихання, тембр, дикція, артикуляція (штрихи, атака звуку). В дисертації також окремо розглянуто нові прийоми вокально-хорової техніки. Особливості інтонування розглянуто як технічний процес пов’язаний зі змінами композиторської мови в сучасній хоровій композиції. Особливу увагу звернено на необхідність вибудови нових принципів інтонування та необхідності стильового інтонування, встановлено залежність принципів інтонування від особливостей хорового письма. Для освоєння різних типів інтонаційних складнощів в дисертації запропоновані методичні поради- зауваження, що базуються на принципі новоладової настанови Ю. Холопова поєднаних з практикою хорового виконавства та принципами зонного інтонування. Проаналізувавши зміни, що відбуваються з іншими елементами вокально-хорової техніки – диханням, тембром, дикцією, артикуляцією – визначено сучасні академічні вимоги щодо вказаних складових виконавської майстерності. В роботі також аналізуються шляхи адаптації базових виконавських навичок до нових композиторських технік, до виконавських прийомів, які пропонують та винаходять композитори. Означені зміни щодо вимог виконавської майстерності дали можливість визначити характер змін композиторської парадигми та зробити висновки щодо зміни якостей хорового письма творів названого періоду. У дисертації класифіковані та описані нові прийоми вокально-хорової техніки. Це т. зв. розширені вокальні техніки (extended vocal technique). Всі нові прийоми, які були знайдені в сучасних хорових партитурах (Л. Беріо, Д. Лігеті, К. Пендерецького, Б. Фьорніхоу, Х. Холігера, К. Штокхаузена та ін.), класифіковані за характером змін, які відбуваються з основними елементами вокально-хорової техніки. Виділено шість типів прийомів: 1) мовно-шумові; 2) мовно-співочі; 3) екстремальні вокальні техніки; 4) вокально-мануальні; 5) інтонаційні; 6) прийоми, пов’язані з особливостями прочитання нотного тексту. У дисертаційному дослідженні розглянуті зміни в принципах ансамблювання, спричинені новими способами організації хорової фактури. Поняття ансамблю використано як взаємодію виконавців на різних рівнях роботи з партитурою. В дисертації ансамблі систематизовано за наступними критеріями: 1) за кількістю елементів, що взаємодіють; 2) за способом взаємодії; 3) за параметром взаємодії. У сучасних партитурах самостійними елементами колективу стають партії, групи голосів, окремі співаки. Таким чином, кількість елементів, що взаємодіють, збільшується, що обумовлено появою нових композиторських технік, експериментами роботи з тембрами, посиленням інструментального начала в хорових творах, ускладненням хорової фактури за рахунок гіперболізації поліфонічних прийомів (канонів, інших видів імітацій у великій кількості голосів). В дисертації виокремлюються такі типи ансамблів на основі способів взаємодії учасників: 1) мінімальний ступінь взаємозалежності і взаємодії співаків; 2) навмисна розрізненість та підкреслена несумісність голосів-партій; 3) розосередження єдиної музичної думки між різними голосами (партіями) в умовах пуантилістичної фактури; 4) взаємодія різних видів музичного простору, врахування особливостей фізичного простору в хоровому творі. В залежності від параметру, який узгоджується в колективному співі, в дисертації розрізняються традиційні в хорознавстві види ансамблю – дикційний, метро-ритмічний, штриховий, динамічний, темповий. У дисертації проаналізована специфіка роботи композиторів з вербальним текстом. Розглянуті та систематизовані тексти, які стали основою хорових творів другої половини ХХ ст., та принципи роботи композиторів з даними текстами. Визначено, що складові вербального тексту диференціюються, на перший план виходять різні властивості слова – його значення, звучання або структура. Гіперболізація композитором даних властивостей слова впливає на характер взаємодії вербального та музикального рядів, що позначається на особливостях хорового письма. Для аналізу принципів роботи композитора зі словом в дисертації введене поняття «трактування слова». Дане поняття визначається як розгляд композитором вербального тексту під певним кутом: як носія інформації, як звукове втілення інформації, як конструкцію. Спираючись на відповідні назви розділів лінгвістики в дисертаційному дослідженні запропоновані наступні принципи трактування слова: семантичне, фонетичне та морфологічне. Семантичне трактування слова пов’язане з відтворенням в музичній композиції зовнішнього та внутрішнього змісту вербального тексту. Слово трактується як носій певної семантики, змісту, образу та ін. Звучання та значення слова невід’ємні одне від одного. В якості прикладу семантичного трактування словесного тексту в дисертації аналізується цикл Д. Лігеті Nonsense madrigals (1988/1993). Слово (склад, фонема) трактоване фонетично цікаве своїм фонізмом і відокремлюється від асоціативного ряду та конкретних образів, що часто призводить до абстракції, позапредметності (Л. Ноно Il canto sospeso (Перервана пісня)). Слово (склад, фонема) використовується як технічний прийом, спосіб звуковидобування. Композитори працюють зі звуковою оболонкою вербального тексту так само, як в сонорних композиціях − з темброво-звуковими масивами. Морфологічне трактування слова стоїть окремо і встановлене нами тільки по відношенню до окремого композиторського стилю (А. Пярта), для якого воно є стилеутворюючим та системним. Структура окремих елементів та цілого тексту вербального стає конструктивною основою для музичного. Практичний розділ дисертації втілює результати теоретичного розділу на практиці. В ньому аналізуються два зразки сучасного хорового письма – хорові цикли С. Луньова – Страстная Седмица і The Noel Consort, а також процес виконавської роботи над ними з вокальним ансамблем Alter Ratio. Розглянуті основні виконавські проблеми та шляхи їх вирішення. Логіка виконавського аналізу відповідає структурі теоретичного розділу дисертації: особливості хорового письма і комплекси виконавських проблем систематизовані в трьох аспектах – пов’язані з вокально-хоровою технікою, особливостями ансамблювання, роботою зі словом. Для кожного комплексу виконавських проблем наведені приклади їх вирішення, пропонуються вправи та методичні зауваження, ефективність яких підтверджена репетиційною практикою. Проведена в даному розділі робота по визначенню особливостей хорового письма окремого композитора та формування на їх основі принципів виконавської роботи над технічними та художніми засобами показала, що опрацьовані в першому розділі три властивості хорового письма є не лише інструментом теоретичного аналізу, але й прямо пов’язані з виконавською діяльністю. Розуміння внутрішніх композиційних процесів та їх вплив на становлення художнього твору, дає виконавцю ключ до розуміння технічних та втілення художніх завдань хорових творів композиторів другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Практичний результат дослідження полягає: 1) у розробці засад музикознавчого та виконавського аналізу сучасних хорових партитур; 2) у створенні алгоритму виконавський дій щодо двох нових для виконавської практики хорових творів – симфонії для мішаного хору без супроводу Страстная Седмица та концерту для хору на теми традиційних різдвяних пісень The Noel Consort С. Луньова; 3) у розробці методичних зауважень та рекомендацій по роботі з певними видами виконавських труднощів.