ФОРТЕПІАННА ТВОРЧІСТЬ МАКСА РЕГЕРА В КОНТЕКСТІ ІДЕЙ МИСТЕЦТВА АВСТРО-НІМЕЦЬКОГО ПІЗНЬОГО РОМАНТИЗМУ

Abstract

Актуальність теми. Австро-німецька музична культура ХIХ століття збагатила духовну скарбницю людства творами видатних композиторів: Л. ван Бетховена, Ф. Шуберта, Ф. Мендельсона, Р. Шумана, Р. Вагнера, Й. Брамса, А. Брукнера та багатьох інших. Серед цих імен гідне місце належить Максу Регеру, видатному композитору, блискучому органісту, піаністу, диригенту, музикознавцю-теоретику і педагогу. Особистість неординарна, багатогранна, творчий метод його самобутній і яскравий, але від самого по чатку і дотепер вони викликають гострі дискусії і неоднозначні оцінки. М. Регер - визнаний класик ХIХ століття, але його музика рідко звучить в концертних залах, а дослідницька «регериана», особливо в Україні, досить скромна. Протягом свого короткого життя композитор написав значну кількість творів, його спадщина жанрово різноманітна (немає тільки сценічних жанрів) і досить масштабна. Досить сказати, що видання повного зібрання його тво рів (146 опусів і кілька творів без вказівки опусу) становить 38 томів. Природно, були у композитора і певні жанрові уподобання, зокрема камерні ансамблі (70 опусів для різних складів) і органна музика (майже 200 творів). Найбільшу популярність принесли йому композиції для органа. Питома вага фортепіанних творів у його доробку не настільки значна, вони перебувають дещо на периферії творчості композитора. Висловлюються навіть думки, що, ранні фортепіанні твори М. Регера («Вальси-каприси», ор. 9, «Німецькі танці», ор. 10, «Сім вальсів», ор. 11, «Строкаті листки», ор. 13, цикл п’єс «Із юності», ор. 17), написані на замовлення лондонського видавця Аугенера, «не йдуть в жодне порівняння з художнім значенням створених у той же період творчості опусів в інших жанрах». Сам М. Регер деякі з названих творів оцінював стримано, називав їх учнівськими, крім «П’яти гуморесок», ор. 20. Їх він визнавав гідним і рекомендував включати в концертні програми. Звичайно, авторська думка важлива, але це думка генія, нерідко занадто строго самокритичного. І хоч численні цикли органних творів за аксіологічними ознаками значно кращі, відкидати знахідки і відкриття М. Регера у сфері фортепіанної музики, навіть раннього періоду, навряд чи правомірно. Фортепіанну музику композитор створював протягом усього свого творчого шляху. Він надавав перевагу мініатюрам, частіше, об’єднаним в цикли, і варіаціям - масштабним концертним творам. Саме варіаційні цикли М. Регера, за загальним визнанням, «стали вершиною розвитку його фортепіанного стилю». М. Регер грав на роялі з раннього дитинства і став блискучим піаністом. В освоєнні фортепіанного кодексу його «духовними наставниками» були Р. Шуман, Ф. Шуберт, Ф. Шопен, Ф. Ліст, та передусім, - Й. Брамс. Не випадково своє визнання Й. Брамса Регер засвідчив раннім циклом п’єс «Шість уривків (Six morceaux)», op. 24, одна з яких - «Рапсодія» - присвячена саме йому «Den Manen J. Brahms» і брамсівській рапсодії h-moll op. 79. Мініатюра «Resignation» («Смирення») із циклу «Сім фантастичних п’єс», ор. 26 також містить звернення до Брамса (вказано дату його смерті), а в тематизмі відчутна алюзія до інтонацій повільної частини брамсівської Четвертої симфонії. Більшість дослідників творчості М. Регера вважають, що в ній не було єдиної, цілеспрямованої лінії еволюції стилю, яка простежувалася б в усіх жанрах і синхронно. У межах кожного жанру можна виявити певні проблеми, тенденції і перспективи, впливи багатьох майстрів минулого, можна типізувати пізньоромантичні ознаки і визначити новаторські прориви. Справді, «в кожному роді музики Регер сказав своє слово». Тому багато музикознавців вважають дослідження його творчості за жанрами доцільним і єдино можливим, бо тільки в жанровому аспекті найбільш ясно і переконливо постає специфіка творчого методу композитора. Варто зазначити, що формування індивідуального почерку М. Регера - процес тривалий, тому здійснити періодизацію його творчості досить складно, якщо можливо взагалі. Для цього є об’єктивні причини. Так, «якщо на органі композитор грав з дитячих років, то секрети оркестрового викладу він опанував повною мірою лише в мейнінгенський період, незадовго до смерті; фортепіанний стиль його сформувався у 1900-і роки, а камерний продовжував еволюціонувати протягом усього життя». У цій ситуації варто застосувати найбільш просту й універсальну схему періодизації: ранній, зрілий і пізній періоди. За таких умов стає очевидним, що переважну більшість фортепіанних творів композитор написав у зрілий і пізній періоди. Деякі дослідники, зокрема Ю. Крейніна, А. Хачатуров, єдиний фортепіанний концерт фа мінор, op. 114, який називають романтичним, не вважають фортепіанним. Вони відносять його до симфонічної, а часом просто до оркестрової музики. Можливо, така думка зумовлена тим, що М. Регер, як виконавець-ансамбліст, створив безліч ансамблів за участю фортепіано як провідного інструмента. Унаслідок цього, ніби за інерцією, і концерт розглядають як розгорнутий ансамбль, у якому піаністичний початок є лише складовою, а не визначальним у його трактуванні як жанру. Однак таке пояснення видається непереконливим і неправомірним, адже в цьому творі М. Регер надзвичайно розширив функції фортепіано як сольного інструмента, можливо, заради досягнення «ідеального» фонічного балансу з оркестром, навіть явно перевантажуючи фортепіанну партію. Це становить незаперечний аргумент для трактування цього твору як фортепіанного. Загалом, значення фортепіанної музики М. Регера у формуванні його творчого «Я» не варто применшувати. Вона досить репрезентативна, хоч і не охоплює усіх жанрів, традиційних для того часу. Так, не будучи особливим прихильником сонатно-симфонічної сфери і надаючи переваги поліфонічній і варіаційній процесуальності, композитор не зацікавився жанром фортепіан ної сонати, обмежився лише «ескізом» - чотирма сонатинами, op. 89. Проте фортепіанна музика, у якій відбилися авторське мислення, естетична позиції, має незаперечну цінність і автономне значення, а також дає досить повне уя влення про жанрово-стильові особливості творчості композитора. У дисертаційній роботі досліджується фортепіанна творчість М. Регера, яка ще не привертала уваги українських музикознавців. Загалом музикознавчих праць про творчість М. Регера досить багато, це переважно німецькі видання, однак досі не досліджені його фортепіанні твори. Перші відгуки про музику М. Регера з’явилися ще за його життя. Серед них було багато полемічних публікацій, багатьом сучасникам його позиція видавалася неприйнятною. Так, у книзі Р. Луїса «Німецька музика сучасності» композитора за його діонісійську натуру охарактеризували як невдаху, який дотримується академізму Й. Брамса. Критик писав, що репутація Регера як реакціонера вже склалася, хоча, всупереч собі ж, він не вважав свою оцінку справедливою і відзначав новації в музичній мові композитора. Водночас, багато критиків писали про М. Регера як про екстремального новатора, який заперечує основи і «руйнує тональності і форми». Усупереч негативним відгукам друзі й учні М. Регера визнавали його геніальність. Підкреслюючи своєрідність і глибоку змістовність творчості свого вчителя, Г. Багир, автор першого ґрунтовного дослідження про нього, точно сформулював позиції «регерівської» і «антирегерівської» критики його сучасників: «Регер – вражаючий синтез Баха і Брамса, далі - потужне поєднання лінеарно-поліфонічного і вертикально-гомофонного принципів в якусь цілісність вищого порядку». Щоправда, тут же він висловлюється зовсім інакше: «Регер - останній епігон і син брамсівського безсилля, барочне декадентство суто зовнішнього, беззмістовного контрапункту і спритно виготовлений декорум без внутрішньої потреби в ньому». У Росії ім’я М. Регера було добре відоме, його творчість одні сприймали захоплено, інші категорично відкидали. Так, М. Римський- Корсаков, за свідченням О. Оссовського, «переживав за молоде покоління його учнів», які захоплювалися творчістю Регера. В. Каратигін одним із перших звернув увагу на творчість німецького композитора, він називав його «найбільшим німецьким неокласиком» і вважав її новаторською. Однак його критичні статті не були ґрунтовним дослідженням музики М. Регера. Історична доля спадщини композитора досить драматична: після широкої популярності на початку ХХ століття настала пора забуття. М. Регер частково передбачав таку реакцію і сподівався на визнання майбутніх поколінь музикантів: «Почекайте трохи, через десять років мене визнають реакціонером і викинуть на смітник, - говорив він своєму учневі Г. Унгеру. - Але я ще повернуся!» Тільки починаючи з середини ХХ століття виконавське і наукове зацікавлення творчістю німецького майстра відроджується. На думку німецького дослідника Е. Отто, М. Регер стає одним з найпопулярніших в Німеччині композиторів XX століття. Вітчизняних музикознавчих праць про творчість М. Регера дуже мало. Першим проаналізував його оркестрову музику Б. Асаф’єв. Викликає зацікавлення книга Ю. Крейніної, яка є, по-суті, єдиним монографічним дослідженням творчості німецького композитора. Інші праці, зокрема А. Хачатурова, становлять стислий її переказ. Ю. Крейніна узагальнила біографічний, історичний, фактичний, аналітичний матеріал, виявила загальну естетичну природу творчості М. Регера, проаналізувала теоретичні концепції зарубіжних дослідників. Здійснивши вагомий внесок у вітчизняну регеріану, Ю. Крейніна, безумовно, не вичерпала всіх питань творчості М. Регера. Зокрема, його фортепіанні опуси автор охарактеризувала лише в загальному плані, епізодично і дуже стисло. Порівняно з вітчизняним музикознавством, сучасна зарубіжна передусім німецька, регеріана більш широка і ґрунтовна. Характеризуючи бахианство М. Регера, ми спиралися на відому статтю Гельмута Вірта «Max Reger in Selbstzeugnissen und Bilddokumenten»]. Райнхольд Брінкман у статті «Регер і нова музика» обґрунтовує передбачення композитором важливихвідкриттів у XX столітті. Досить цінною з цієї точки зору видається і монографія С. Попп і С. Шігіхара «Макс Регер на шляху до модернізму». Особливості регерівського світовідчуття розкрито у праці Райнера Каденбаха «Регер і його епоха». Автор розглядає тему смерті, яка відігравала, на його думку, лейтмотивну роль у творчості композитора. У матеріалах збірника «Reger-Studien» («Дослідження творчості Регера») [188] досліджено епістолярій композитора, опублікований в англомовному виданні «Мах Reger. At the Turning Point to Modernism». У дисертації використані й інші праці зарубіжних авторів про творчість М. Регера, його епоху, а також з окремих питань його композицій: В. Абендрота, Х. Грабнер, Е. Іслер, X. Поппен, Г. Багіра, Е. Отто, Р. Каденбаха та інших. Істотний внесок в наукове вивчення й популяризацію спадщини М. Регера належить Інституту Регера в Бонні: тут видано повне зібрання творів у 35 томах (Sämtliche Werke) і кілька наукових публікацій; у Карлсруе - покажчик творів композитора (2010 р.) і нове (в 38 томах) зібрання його опусів (2008 р.). Відомо, що в західноєвропейській аналітичній практиці досить ґрунтовно розвинена джерелознавча складова. Так, у Німеччині діє окремий інститут з вивчення творчої спадщини М. Регера, у якому вивчається архів композитора. Протягом двох останніх десятиліть в Україні підготовлено кілька дисертацій і наукових публікацій, автори яких досліджують окремі жанрові і стилістичні аспекти його творів. Регерівське бахианство і фугу в творчості німецьких романтиків досліджували Т. Бочкова, С. Коробєйніков, К. Зенкін, Л. Кириліна, органні опуси композитора охарактеризовано в дисертації Н. І. Зандер, хорові жанри - у дисертації В. А. Карнаухової, А. Бояра. Не можна не відзначити й досліджень С. І. Нестерова, Ю. І.Агішевої, Б. Б. Палшкова, у яких розкрито контекст стильових, жанрових і виконавських шукань композитора. Так, Ю. Агишева пропонує змінити критерії визначення належності певного явища до модерну і розглядати творчість М. Регера в контексті югендстиля. Особливу допомогу у дослідженні поліфонії композитора надали наукові праці У. Унгера, К. Траппа, Е. Доможирова, О. Гужви. Культурологічному осмисленню феномена пізнього романтизму як відображенню духу епохи і творчої самосвідомості митця сприяли праці Е. Браудо, І. Белзи, В. Вейдле, М. Друскіна, Д. Житомирського, В. Конен, О. Лосєва, Л. Неболюбової. Дослідження фортепіанної творчості М. Регера в дисертації здійснено за матеріалами названих наукових праць, які й становлять вітчизняне і зарубіжне регеріанство. У роботі визначено особливі критерії розгляду спадщини композитора, тому вона становить певний внесок у вивчення творчості Макса Регера. Уявлення про еволюційні процеси в історії музики ґрунтуються, як правило, на основі аналізу творчості видатних авторів, без належного урахування культурного середовища, яке сформувало їх. Та не менш важливе значення має й доробок значної кількості майстрів, так званого, другого ряду, завдяки яким і утворюється художній контекст епохи. Крім того наше слухове сприйняття музики минулого поступово змінюється. Поділ творів на шедеври та «всі інші» втрачає актуальність. Контекст стає текстом, з якого нічого не можна втратити. Витіснений на другий план такими корифеями, як Й. Брамс, Р. Вагнер, Р. Шуман, Ф. Ліст, М. Регер становить приклад ситуації, про яку писав А. Михайлов: «Виявляється, що наш слух наприкінці XX сто ліття, безумовно, здійснив певний поворот по відношенню до всієї історії музики. Нам стає цікавим те, що двадцять чи тридцять років тому нікого не цікавило. Виявляється, що від культу шедевра, який склався протягом ХІХ століття, мало що залишилося. Замість поділу музики на шедеври і все інше, на цьому місці виявляється щось більш чудове. А саме: художні світи, у яких нічого не можна втратити, бо якщо ми щось втратимо, то цей світ погано пізнаємо». Тому сьогодні важливі не окремі, вершинні твори, а вся музична творчість як одне ціле. Так і дослідження творчості М. Регера, яке посідає в художньому цілому пізньоромантичної епохи (за поширеною, не зовсім справедливою, з нашого погляду, думкою) неначебто не перше місце, може відкрити не тільки нові грані його творчості, а й допомогти по- новому сприйняти художні цінності. Це може вплинути і на концертну, виконавську практику. Особливим стимулом для роботи стало те, що в наші дні значно зросло зацікавлення виконавців фортепіанною творчістю М. Регера. Більш доступними стали ноти і записи, є можливість почути його твори у виконанні відомих зарубіжних солістів. Однак відсутність теоретичних досліджень, рекомендацій щодо виконання творів М. Регера не дає можливості виконавцям зважати на особливості їх стилю, що значною мірою впливає на характер виконання фортепіанної музики композитора, а нерідко спричиняє неточності і спотворення в інтерпретації його фортепіанних опусів. Усе викладене актуалізує тему дисертаційного дослідження. Мета дослідження - розглянути фортепіанну творчість М. Регера в контексті ідей і естетико-стильових особливостей австро-німецького пізнього романтизму. Завдання дослідження: - виявити й охарактеризувати основні пізньоромантичні константи творчого методу М. Регера на матеріалі його фортепіанних творів; - виявити спадкоємність німецьких художніх традицій у фортепіанної творчості композитора ; - розкрити сутність «неотенденції» в музиці М. Регера; - визначити особливості застосування традиційних жанрів у фортепіанній музиці М. Регера; - охарактеризувати структурно-композиційні й інтонаційні особливості музичної мови композитора. - надати виконавські рекомендації щодо інтерпретації фортепіанних творів М. Регера. Об’єктом дослідження є фортепіанна творчість М. Регера. Предмет дослідження - домінанти творчого методу М. Регера, втілені у фортепіанних жанрах відповідно до загальних естетичних і стильових тенденцій в епоху пізнього романтизму Методи дослідження становлять методи порівняльно-типологічного, жанрового і системного аналізу. Ряд положень ґрунтуються на результатах емпіричних досліджень. Загальний напрям дослідження - від вивчення конк ретних творів композитора, виявлення успадкованих стильових ознак творів минулих епох до розкриття особливостей індивідуального фортепіанного стилю М. Регера. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українському музикознавстві: - фортепіанну творчість М. Регера розглянуто як важливу й специфічну складову його композиторського методу загалом; - здійснено інтонаційно-драматургічній аналіз фортепіанних мініатюр, фортепіанного концерту, варіаційних циклів, визначено специфіку трактування композитором цих жанрів; - виявлено й охарактеризовано пізньоромантичні константи творчого методу М. Регера ; - розкрито зв’язок між фортепіанними творами М. Регера і творчістю композиторів попередніх епох; - до наукового обігу українського музикознавства введено чимало праць іншомовної музикознавчої літератури, присвяченої творчості М. Регера Практичне і наукове значення одержаних результатів полягає в тому, що вони сприятимуть подальшому науковому дослідженню творчості одного з видатних західноєвропейських композиторів в історії пізньоромантичної музики, а також можуть бути використані у навчальному процесі вищих музичних навчальних закладів, зокрема в курсах з історії зарубіжної музики, з історії фортепіанного виконавства, з методики викладання гри на фортепіано, а також у практичних інтерпретаторських рекомендаціях. Вони можуть суттєво допомогти не тільки виконавцям в опануванні нового репертуару і розумінні стильової специфіки фортепіанних творів М. Регера, а й музикантам інших спеціальностей в розширенні уявлень про видатного німецького композитора, у створенні його цілісного творчого портрету.