Новаторство візуально-пластичної образності в постановках А. Жолдака

Abstract

Мета статті – виявити особливості візуально-пластичної образності театральних постановок А. Жолдака крізь призму специфічних змін в естетиці пластичної режисури кінця ХХ – початку ХХІ ст. Методологія дослідження зумовлена характером поставлених завдань і включає наступний комплекс методів: системний та порівняльно-типологічний метод (для виявлення загальних моделей, застосованих у процесі еволюції пластичної режисури постдраматичного театру, аналізу процесів розвитку візуально-пластичної образності в українському театральному мистецтві); метод когнітивності (для обгрунтування специфіки візуально-пластичної образності в постановках А. Жолдака); метод мистецтвознавчого та образно-стилістичного аналізу (для виявлення театральних методів та композиційних прийомів) та ін. Наукова новизна. Розглянуто художньо-естетичні особливості пластичної режисури початку ХХІ ст. на прикладі постановок А. Жолдака; здійснено мистецтвознавчий аналіз театральних методів режисера; визначено та охарактеризовано головні художні методи та способи створення візуально-пластичної образності у виставах «Місяць кохання», «Войцек» та «Zholdak dreams: викрадачі почуттів» у контексті специфіки сценічного існування актора, особливостей взаємодії візуальної та вербальної драматургії постановок. Висновки. У процесі створення візуально-пластичного образу А. Жолдак фокусує увагу на двох головних аспектах його презентації – предметному середовищі та просторі. Дослідження виявило, що основою візуальної поетичної мови постановок режисера є складна гра з візуальними сенсами, що зміщує увагу з технічно-конструктивних прийомів на семантичний простір – А. Жолдак прагне переключити сприйняття глядача з прямого значення предмету на метонімічне (одне значення замінюється іншим, за умови певної залежності, наприклад часової або просторової) та метафоричне (переносне, засноване на схожості, порівнянні, аналогії). Митець модулює та конструює нову реальність відповідно до особливостей внутрішнього світу в стилістиці поетико-театрального напряму, що тяжіє до максимальної умовності та передбачає створення «штучної» реальності. Театральна постановка – це відображення його світогляду, фантазій, снів та ідей, оскільки внутрішній простір суб’єктивно-емоційного світу транслюється в сценічний простір, визначаючи його відкриту умовність.