Київська школа сакрального малярства другої половини XVIII - початку XIX століття: феномен лаврських «кужбушків»

Abstract

Мета статті - дослідити історію діяльності Київської школи сакрального малярства у другій половині XVIII - початку XIX ст.; охарактеризувати умови навчання учнів у цій установі. Методологія дослідження ґрунтується на використанні принципу історизму та об'єктивності, історико-порівняльного методу, які, своєю чергою, дають змогу дослідити історію ікономалярні Києво-Печерської лаври та умови навчання учнів. Наукова новизна роботи. Введено у науковий обіг ряд архівних документів та малюнків, які до цього недостатньо використовувалися в наукових працях. Показано іконну малярню як інститут навчання ікономалярства. Охарактеризовано умови навчання: термін перебування в майстерні, соціальний склад учнів, втечі учнів з Лаври, ставлення до них з боку монахів, доброчинність стосовно сиріт тощо. Висновки. Київська школа сакрального малярства мала високий розвиток ікономалярства, тому до неї з’їжджалися навчатися усі охочі люди та духовні особи з інших церков, адже навчатися у Києво-Лаврській ікономалярні могла будь-яка талановита людина. Соціальний стан не мав значення. Кожен учень отримував свідоцтво про прийняття та звільнення з ікономалярні. Як правило, термін навчання займав 5-7 років. Інколи учнів звільняли через відсутність бажання навчатися або хисту. Кожен учень навчався в келіях разом з вчителем. Якщо керівник або вчитель малярні помирав раніше зазначеного терміну навчання учня, то той отримував відшкодування від Лаври. Кількісний склад учнів та підмайстрів був несталий. Після закінчення навчання учень особисто визначав своє майбутнє.