Антропологія та культурологія: методологічні пересічення й антитези

Abstract

Метою роботи виступає розмежування предмета антропології та культурології по відношенню їх до мистецтвознавства і в аналогії до науково-мистецького комплексу тривіум-квадривіум Середньовіччя й Ренесансу. Методологічною основою є герменевтично-компаративний метод, що виходить з інтонаційного підходу, прийнятому в мистецтвознавстві, починаючи з музикознавства-літературознавства й лінгвістики – аж до теорії кінематографу, як то зазначено у працях А. Канарського, Є. Куца, О. Маркової, О. Муравської, А. Соколової та ін. Загальнонаукові методи: аналітичний та історико-описовий, що формували, у тому числі, методологічні засади прийнятих до дослідження наукових областей антропології та культурології (Р. Барт, Ю. Богуцький, С. Кримський, О. Маркова, В. Шейко, О. Шпенглер), також суттєві для пізнання пошукуваних закономірностей та узагальнень. Наукова новизна дослідження зумовлюється оригінальністю теоретичного принципу розмежування аналізованих наукових і навчальних дисциплін, а також новизною зіставлень предметного ряду дослідження. Висновки. Культурологія cпирається на поняття культури, похідне від кореневого значення терміну («культ»), що визначає якість та цільове призначення «обробки» (лат. culture – «обробка»), яке зазначає ідеальне установлення. А усвідомленням символічності останнього виступає мистецтво, синкретично подаване у першооритуальній діяльності. Антропологія, як біологічна в першу чергу наука із семіотично-раціоналістичною спрямованістю подання людської суті, спирається на логічно-життєву зв’язаність предметів-якостей, що складають виробничо-споживчий діяльнісний ланцюг, у тому числі, ідеально культурного виходу. І культурологія, і антропологія відтворюють комплексність зіставленості різних наук в демонстрації своєї специфіки, нагадуючи квадривіум Середньовіччя-Ренесансу у згоді із неоренесансними й необароковими вимірами епох модерну й постмодерну ХХ–ХХІ століть.