Комунікативні практики в період війського часу: досвід опрацювання проблеми

Abstract

Метою роботи є аналіз комунікативних практик під час військового часу. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові методи аналізу: історизм, систематизація, порівняння та узагальнення досліджуваної проблеми. До аналізу комунікаційних практик використано феноменологічний підхід. Міждисциплінарний підхід дозволив залучити наукові доробки з галузей культурології, філософії, етики та психології. Наукова новизна: вперше проаналізовано комунікативні практики в умовах військові агресії. Висновки. Комунікативні практики як способи взаємодії спрямовані на передачу інформації та породження смислів, створення, відтворення та перетворення соціальної реальності, породження почуття залученості у взаємодію з іншими, а, значить, згуртованості та ідентифікації співтовариств та самоідентифікації індивідів. Інформація може передаватись та отримуватись не тільки за допомогою мас-медіа, інтернету, ЗМІ, а й за посередництвом мистецьких програм, творів мистецтва, акцидентної продукції тощо. Поняття «миролюбні комунікативні практики» можна застосовувати до рекреаційних практик, емпатійних, таких, що мають на меті нести позитивну, життєстверджуючу інформацію, корисну для перемоги над загарбником, це комунікативні практики, здатні створювати різні психічні ефекти – від простого відволікання, розважання – до переживання на рівні катарсису. Мистецтво воєнного часу виникає як найбільш безпосереднє зображення війни, яке документує суворі умови та боротьбу під час конфлікту, а також рефлексію на події.