Необароко у сучасному українському мистецтві: особливості, представники, значення

Abstract

Мета роботи – проаналізувати необарокові риси у сучасному українському мистецтві. Методологія дослідження базується на засадах логічності, абстрактності та науковості. У роботі використані загальнотеоретичні методи дослідження: синтез, індукція, аналіз, дедукція. Окрема увага звернена на використання спеціальних методів наукового дослідження, зокрема формально-стилістичного, структурного аналізу та семантичного підходу. За допомогою історичного методу вдалося простежити тяглість необарокових традицій. У результаті використання компаративістичного методу проаналізовано та порівняно ключові необарокові зразки українського мистецтва. Наукова новизна. У статті чи не вперше комплексно проаналізовано розвиток необароко як окремого стилю у сучасних українських мистецтвознавчих студіях, утім, основний вектор зроблений на аналіз сучасного українського живопису. Висновки. Необароко від ХІХ ст. запропонувало декілька нових принципів, що суперечили засади тодішнього «офіційного» класицизму. Зокрема необарокова культура спричинилася до відмови від єдиної, систематичної, простої моделі та сформувала погляд на світ як на фрагментарну множинність. Українське необароко стало закономірним етапом у національній традиції, що зверталося до її витоків та формувало складні стосунки із іншими виявами мистецтва. Відтак, значення цього стилю є вагомим з огляду на подальший розвиток сучасної української культури. Поміж сучасних художників, які звертаються до барокових традицій, важливими є постаті В. Рябченка, К. Реунова, А. Савадова, О. Тістола, С. Панича та інших. Окремі необарокові риси містяться у творах М. Стороженка, Ю. Луцкевича, Д. Яблонського. Розвиток необароко став настільки популярним у сучасному мистецтві, що навіть українські дизайнери активно долучають до свого «мистецтва» його принципи.