«Шукачі перлів» Ж. Бізе в річищі поетики французької ліричної опери

Abstract

Мета статті – виявлення поетико-інтонаційної унікальності «Шукачів перлів» Ж. Бізе в контексті жанровостильового канону французької ліричної опери. Методологія роботи має комплексний характер і базується на поєднанні засад культурологічного, історико-типологічного, герменевтичного та жанрово-інтонаційного досліджень. Наукова новизна статті визначена тим, що в ній уперше розглянуто жанрово-стильову та духовносмислову специфіку «Шукачів перлів» Ж. Бізе в річищі поетики французької ліричної опери. Висновки. Лірична опера – яскравий етап у розвитку французького музичного театру середини та другої половини XIX століття. Опозиційність цього жанру щодо «великої» опери водночас не виключає їх взаємовпливу, що проявляється в антитезах особистої драми головних героїв, облагороджених високим почуттям любові, та патріархальних настанов середовища, у якому вони перебувають. Це визначило й стильову специфіку ліричної опери, сформованої на перетині романтичної та бідермаєрівської традицій. Містеріальна ґенеза європейського музичного театру позначилася в ліричній опері в потенційній спрямованості доль її головних героїв до духовного преображення. Романтико-екзотична опера Ж. Бізе «Шукачі перлів», створена 1863 року, заснована на драматичній історії жриці, яка порушила обітницю, проте щасливо уникла покарання. Жанровий канон ліричної опери проявляється в названій опері в апелюванні до орієнтального сюжету, у наявності традиційної для ліричної опери драми любові, що суперечить загальноприйнятим патріархальним нормам духовно-релігійного порядку, які є домінантними для соціуму, де перебувають головні герої, у значній ролі жанрових сцен, що узагальнено відтворюють у межах європейської музичної традиції без відповідних фольклорних цитат екзотичний колорит, заданий сюжетом (квінтові бурдони, суттєва роль метро-ритмічного чинника та тембральності ударних, фігуративно-імпровізаційний тип вокальної партії Лейли-жриці).