Модний диспозитив у культурі ХХ–ХХІ століть як альтерглобалізаційна стратегія

Abstract

Мета статті – визначити гармонізуючі інтенції модного диспозитиву як певної системи заперечення глобалізаційних впливів у вигляді нівеляції та спрощення культурних практик сучасності. Методологія дослідження визначається феноменологічним та діалектичним методами, що дали змогу визначити образні трансформації моди як системну цілісність культуротворення. Наукова новизна статті. Диспозитив моди в широкому контексті як можливість звернення до власних витоків є адекватним шляхом самоздійснення українського національного етосу, української вдачі. Якщо не вийти на цей глобалізм, широкий масштаб діалогу культур, масштаб протиставлення націй, легко потрапити в полон вестернізації, колонізації культури України. Культурні практики, зокрема мода, можуть зупинити нівеляцію, вестернізацію як тип західного технологічного перевтілення країн, що сліпо наслідують певні культурні зразки. Висновки. Глобалізація як трансцендування межі, маркетизація і транзитологія – це певні системи стратифікації розвитку, які не можуть бути застосовані до культури загалом. Вони можуть бути зазначені лише в межах певних констеляцій економічного зразка та виробничих відносин, але не можуть охарактеризувати культуру як тип цілісності. Культура повсякдення, до якої умовно відноситься і мода, надзвичайно швидко адаптує зовнішні впливи, орієнтована на модний дискурс як систему гармонізації протиріч. Формується відповідальність за всі диспозиції, диспозитиви, які утворюються як перманентна даність діалогу, передусім діалогу культур. Утворюється планетарний горизонт, який є широким ситуативним виміром глобалізаційних спонук, що реалізується як сучасна ідеологія імагінації, світобудівництва в моді.