Вітчизняна гуманістична традиція та українська лексика – першоджерела для наукової термінології з фахових напрямів творення середовища

Abstract

Мета роботи – віднайти вітчизняні лексичні визначення з архітектури, урбаністики й дизайну середовища. Методологія дослідження – міждисциплінарний синтез знань на основі діалектики (Г. Гегель) та загальної теорії систем (Л. фон Берталанфі). Наукова новизна: уперше поставлено проблему повноти вітчизняної термінології із творення середовища для вираження самобутніх сенсів, згідно з кириличною гуманістичною традицією, і спеціалізацій діяльності та запропоновано ввести до наукового обігу загальне визначення групи фахових мистецьких напрямів з творення середовища життєдіяльності людини як ієрархічного середовищного образотворення, мета якого – цілісна ліпота просторових форм відповідного призначення. Висновки. Зміст запозиченої термінології потребує прискіпливішого її добору, оскільки вона покликана збагатити лексику й уточнити відповідні галузеві поняття та фахові спеціалізації, зокрема, за міжнародними кваліфікаційними визначеннями. Однак лексичні запозичення не мають достатнього потенціалу для світоглядної, ментально-когнітивної відповідності національному мовному середовищу. Для забезпечення національного філософського цілепокладання, згідно з вітчизняною слов’яно-греко-латинською традицією цілісного й правдивого Живого Слова, нам необхідно, поряд із запозиченими найменуваннями й термінологією, застосовувати насамперед національну, вітчизняну, зокрема давньослов’янську, лексику як основну, методологічну. Вітчизняна гуманістична традиція, особливості словотворення і лексичний фонд української літературної мови дають змогу повернути до ширшого застосування національне найменування змісту й мети мистецької композиції (ліпота) і ввести до наукового обігу природне визначення предметно-просторових мистецтв – «середовищне образотворення», а також «ієрархічне середовищне образотворення».