Мистецькі практики оперних театрів України в умовах правового режиму воєнного стану (на прикладі Національної опери України, Одеської національної опери та Львівської національної опери)

Abstract

Наприкінці лютого 2022 року перед українським суспільством постав жахливий виклик, який протягом останніх років у латентній формі гібридних загроз був присутній у нашому соцієтальному просторі та його соціокультурному домені, зокрема. Це виклик російської колоніалістської політики, що на початку цього року втілилася у повномасштабному вторгненні на територію Україну. Виклик правового режиму воєнного стану визначив нові моделі функціонування різних галузей держави, включаючи культуру і мистецтво. Перед культурою виникли питання – окупації, захопленої, викраденої та знищеної культурної спадщини, евакуації, збереження музейних та мистецьких фондів, фінансування, функціонування закладів культури в умовах війни. Одними з провідних базових закладів культури є театри, які постали перед викликом ревізіонізму культурної спадщини та пошуку нових форм комунікації та атракціонізму глядача, що втілилися у їх типи мистецьких практик. У мистецтвознавчій думці виділяють різні види театрів – драматичні, лялькові, пантоміма та музичні. До останніх належать театри до репертуару яких входять – опери, балети, оперети та мюзикли. До об’єкту нашого дослідження увійде останній тип і його підтип – театри опери і балету та їх мистецькі практики.