Вплив розвитку сценографії на художньо-образне трактування в пластичній режисурі

Abstract

Мета дослідження – виявити специфіку розвитку сценографії в пластичній режисурі та його вплив на художньо-образне трактування в контексті особливостей теоретичних розробок та практичного втілення в сценічній практиці провідних театральних режисерів ХХ – початку ХХІ ст. Методологія статті. Дослідження ґрунтується на сучасних мистецтвознавчих та філософських концепціях вивчення феномену розвитку унікальних форм і принципів художнього взаємозв’язку режисури та сценографії. Відповідно до міждисциплінарного характеру цього питання, у процесі дослідження та аналізу зображально-пластичного вирішення вистави застосовано культурно-історичний метод (задля визначення поняття «пластика сценічних форм» та «пластичний малюнок акторської гри» в контексті культурологічних, мистецтвознавчих та філософських концепцій); метод порівняльного аналізу (для зіставлення методів і способів репрезентації сценографії в теоретичних працях і практичній діяльності провідних театральних режисерів); типологічний метод (для виявлення чинників формування пластичного вирішення вистави) та ін. Наукова новизна. Здійснено мистецтвознавче дослідження наближення сценічного простору до форм людського тіла в контексті специфіки театрального мистецтва; розглянуто процес переходу сценографічного оформлення від відстороненого до динамічного в контексті трансформаційних процесів театрального мистецтва; виявлено та проаналізовано спільні й відмінні ціннісні установки, а також форми репрезентації сценографії в теоретичних працях і практичній діяльності провідних театральних режисерів ХХ – початку ХХІ ст. Висновки. Надзвичайне значення в пластичній режисурі відіграє проблематика художнього простору в організації часової складової сценічної постановки, а саме обставини, що зумовили специфіку просторової структури літературного першоджерела або режисерської інтерпретації і, відповідно, здійснюють вплив і на його художньо-образне трактування. В українському театральному мистецтві взаємозв’язок режисури та сценографії виражається як одноосібне керівництво всіма засобами сценічної виразності – пластичної режисури, що спирається на пластичну єдність сценічного твору. Унікальність сценографії постановок провідних українських режисерів кінця ХХ – початку ХХІ ст. проявляється в художньо-образному трактуванні обраного літературного матеріалу та інноваційному виявленні сенсово-змістової насиченості їх формально-пластичного рішення.