Інтерпретація іспанського танцю в сценічній хореографії Антоніо Гадеса

Abstract

Мета статті – виявити особливості інтерпретації іспанського танцю в хореографічних постановках А. Гадеса. Методологія дослідження. Застосовано сукупність методів, характерних для мистецтвознавчого аналізу. Для виявлення особливостей інтерпретації іспанського танцю в хореографічних постановках А. Гадеса застосовано проблемно-логічний та загальнонауковий методи моделювання, а також іконологічний метод, завдяки якому здійснено формальний аналіз та встановлено символічні значення, зумовлені національно-культурними коріннями танцю. Наукова новизна. Досліджено постановчу діяльність провідного іспанського хореографа Антоніо Гадеса; розглянуто особливості інтерпретації іспанського танцю в процесі роботи над сценічними постановками; вперше у вітчизняному мистецтвознавстві проаналізовано хореографічні вистави А. Гадеса «Криваве весілля, або Богас де Сангре» (Blood Wedding, or Bodas de Sangre, 1974 р.), «Фламенко сюїта» (Flamenco Suite, 1989 р.), «Фуентеовехуна» (Fuenteovejuna, 1994 р.) та ін. Висновки. Дослідження постановок А. Гадеса дало змогу виявити своєрідний хореографічний почерк, оригінальність балетмейстерського рішення та індивідуальності пластичних інтерпретацій іспанських танців. У процесі створення сповнених концептуальної єдності та глибини хореографічних постановок майстер позиціює іспанський танець універсальним стилем із величезними виражальними можливостями, що дає йому можливість невербально репрезентувати в різних частинах світу класичні твори європейської літератури, зокрема «Криваве весілля» Ф. Гарсіа Лорки, «Фуентеовехуна» Лопе де Веги, «Кармен» та ін. За А. Гадесом, зрозуміти будь-який твір мистецтва можна лише в єдності його змісту, засобів художньої виразності та культурних ремінісценцій (спогад, відзвук, відгомін, що наводять на зіставлення із чимось), які забезпечують своєрідний «зв’язок часів» у свідомості глядача. Такий підхід хореограф демонструє в процесі перекладу відомих іспанських літературних і драматичних творів на мову танцю, звертаючись до національних танців, зокрема бального – пасодобль, іспанських народних: болеро, качуча, мунейра, сегідилья, сарабанда, сардана, фанданго та ін., а також танців у південно-іспанському стилі – фламенко.