Архетипи в українській хореографічній культурі та народно-сценічних танцях

Abstract

Мета статті полягає в аналізі архетипів у хореографічних творах українського народно-сценічного танцю як елементів хореографічної культури. Методологія дослідження ґрунтується на використанні сукупності: джерелознавчого методу, який застосовано для вивчення наукової літератури та періодики стосовно архетипів; культурологічного аналізу – для розкриття особливості архетипів у хореографічних постановах П. Вірського, зокрема «Гопак», «Про що верба плаче», «Хміль» та національному балеті «Лісова пісня» С. Сергєєва; методу узагальнення – для актуалізації та конкретизації основної інформації щодо архетипів та української хореографічної культури. Наукова новизна дослідження полягає в осмисленні архетипів української народної хореографічної культури та народно-сценічних танців у зазначених виставах. Висновки. Визначено актуальність дослідження наукової літератури та періодичних видань стосовно архетипів: значення понять «колективне несвідоме» та «архетипи» (К.Ґ. Юнг); визначення національних архетипів як «Дім», «Поле», «Храм», «Матері», «Світло», «Часу» (С. Кримський) та «філософія серця» (П. Юркевич, Г. Сковорода, Т. Шевченко); введено в науковий обіг поняття «архетип національної культури» та їх різновиди (Н. Хамітов); узагальнено та систематизовано основні архетипи українського менталітету (О. Бичковяк); втілено архетипи в народній хореографічній культурі та здійснено їх аналіз у балетмейстерській спадщині Павла Вірського: «Ляльки», «Ой, під вишнею», «Запорожці», «Чумацькі радощі» (Л. Козинко). Проаналізовано втілення архетипів в інших хореографічних постановах П. Вірського, як-от: «Гопак», «Про що верба плаче», «Хміль» та в національному балеті «Лісова пісня» С. Сергєєва. Можемо розглядати «гопак» не лише як танець з висвітленням у ньому архетипів, а і як самостійний архетип: своєрідний код старослов'янської культури (С. Кримський), етнокод (В. Шкоріненко), ототожнення гопака із символом та уособлення з усією українською народною хореографічною культурою (А. Підлипська).