ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО КУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ

Abstract

Мета роботи полягає у здійсненні культурологічного аналізу державного регулювання національного культурного простору України, спрямованої на розбудову національного культурного простору, детермінованого, з одного боку, недавнім пануванням традиції радянської унітарної політики, з іншого - запровадженням інновацій у сфер державного регулювання в галузі культури. Методологія дослідження. У дослідженні використано компаративний, соціокультурний, інтегративний методи дослідження. При дослідженні проблеми було також взято до уваги постмодерністські та синергетичні дослідницькі парадигми в галузі культурології, а також загально-філософська методологія, що грунтується на засадах детермінізму та діалектики. Використання вказаних методів дослідження сприяло систематизації емпіричного матеріалу її отриманих власних теоретичних результатів. Наукова новизна одержаних результатів обумовлена вибором теми дослідження, яка в українському культурологічному науковому вимірі не набула системного висвітлення. Обгрунтовано ідею, що культурний простір – це не тільки сфера, в якій реалізується культурна діяльність і задовольняються культурні потреби громадян. Концептуалізація поняття «національний культурний простір» дає змогу дійти висновку, що культурний простір – це певна концентрація смислів (ціннісно-змістових, часових, просторово-географічних), та вміщує у себе тип культури, що становить ментальність такого простору, його духовний вміст. Висновки. Теоретичне обгрунтування дає змогу зробити висновок, що у контексті світової культури національний культурний простір, незважаючи на складний і суперечливий характер історичного розвитку, виступає за цілісний феномен у неподільній єдності.