МОЦАРТІАНСЬКІ СТИЛЬОВІ ВИМІРИ ВЕЛИКОЇ СОНАТИ ДЛЯ ГІТАРИ І ФОРТЕПІАНО Н. ПАГАНІНІ

Abstract

Метою роботи є теоретичне узагальнення через стильовий компаративний аналіз Великої сонати для гітари і фортепіано Н. Паганіні сутності бідермайєрівських і романтичних торкань у засобах вираження, усвідомлюючи реалії розмежування італійського й німецького художнього світу у ХІХ ст. Методологічною основою дослідження виступає інтонаційний підхід школи Б. Асафьєва в Україні з виділенням вищевідміченого стильового компаративу і герменевтичного ракурсу його, як це маємо у працях О. Рощенко, О.Маркової, О.Муравської та ін. провідних музикознавців. Наукова новизна праці, по-перше, зумовлена оригінальністю теоретичної ідеї перетинів романтизму і бідермайєра у творчості Н. Паганіні, а, по-друге, вперше в музикознавчих здобутках України предметом дослідження стала Велика соната для гітари й фортепіано генія італійської музики ХІХ сторіччя. Висновки. Композиція Н.Паганіні демонструє показову для періоду бідермайєра як мистецтва Реставрації принципову опору на моцартіанське мислення, що відмежовується від пробетховенської солідарізації з позиціями Й. С.Баха. Опора на стильові ознаки музики Моцарта закономірні в межах італійського бідермайєра, налаштованого на вбирання салонних типологій вираження й національних рис останнього, показником яких стає сама речовість гітарного камерного звучання і вписаність гітарної гри у мистецький вжиток Італії, особливо що стосується італійського Півдня, з яким біографічно споріднений Паганіні.