СОНАТИ О. СКРЯБІНА ЯК РЕПЕРТУАРНИЙ ЗДОБУТОК ОДЕСЬКИХ ПІАНІСТІВ

Abstract

Мета роботи – простежити глибину впливу одеського музично-культурного середовища на Скрябіна та інтенсивність засвоєння спадщини композитора в Одесі на прикладі піаністичних внесків та творчого пошуку Містерії, на матеріалі заготовок якої вибудовувалися три останні сонати творця «Прометея». Методологічною основою виступає інтонаційний підхід школи Б. Асаф’єва в Україні, позначений сформованістю в ньому стильового порівняльного аналізу та історичного, герменевтичного ракурсів музикознавчого методу. Наукова новизна роботи базується на концепції глибинності досягнень салонного мистецтва Одеси, довір’я до якого сформувало захоплене прийняття одеською публікою піаніста і композитора О. Скрябіна 1898 р., а також безумовну пошану до музичних абстракцій промістеріальних образів-тем трьох останніх сонат композитора, музичний тематизм Містерії. Висновки. Витоки одеської піаністичної школи значною мірою обумовлені успіхом прем’єри фортепіанного Концерту 1898 року, що позначилося в салонних засадах піанізму й композицій Скрябіна. У творчості композитора екстатична лірика відсторонює театральну змістовну антитетичність на користь монологічної всеохоплюючої радості долання драматизму/трагізму буття, втілення якої вирішується опорою на скрябінську дзвонність. Містична узагальненість дзвонності Скрябіна протистоїть натуралізму кучкістів і Рахманінова, але має спільний з ними виток у православному інструменталізмі церковного дзвоніння, невідривного від абстракції танечності.