Феномен театральності в композиторській поетиці С. Прокоф'єва

Abstract

У роботі виявлена специфіка феномену театральності в композиторській поетиці С. Прокоф'єва, структурну основу якої складають жанрово-стильові, композиційно-драматургічні, композиторсько-режисерські прийоми. Використовуючи розроблену теорію ноетичного аналізу, теорію динамічних компонентів національного стилю, механізму дійсно цілісного аналізу і положення про теорію інтерпретації, нами визначаються театральні риси не лише в оперних жанрах, але і симфонічних. Матеріал дослідження склали ті твори композитора, в яких театральні властивості музики були втілені з найбільшою повнотою та різноманіттям: динамічно напружена опера «Гравець», містична трагедія «Вогняний ангел» та Третя симфонія, духовно-піднесений балет "Блудний син" та Четверта симфонія, драматична епопея «Війна і мир». Суперечність внутрішнього світу образів, що "поєднують непоєднуване", сприяла введенню поняття образів-комплексів динамічних і статичних. У їх відображенні виявляється ряд особливостей простору і часу, гри, артистизму, багатопланові композиторсько-режисерські прийоми (варіаційна режисерська техніка, сценічний та музичний паралелізм, ефект безлюдної сцени, ілюзорний сценічний простір і час, колаж, режисерський перпендикуляр, прийом гойдалок, гіперболи, синтаксичний паралелізм), що визначили театральні риси стилю Прокоф'єва. Розкриті в дисертації новаторські прийоми у втіленні властивостей театральності в композиторській поетиці Прокоф'єва ілюструють об'ємність його художнього світу, що охоплює досягнення представників попередніх епох і передбачає майбутні звершення у світовій культурі.