Дворянська сільська садиба Лівобережної України ХІХ ст.: типологія та еволюція культурних форм

Abstract

У дисертації на підставі аналізу та систематизації історичної, краєзнавчої, мистецтвознавчої, мемуарної літератури, архівних матеріалів здійснене комплексне дослідження дворянської сільської садиби Лівобережної України XIX століття, визначена її роль у процесі культурно-національного будівництва. Обґрунтована доцільність застосування дефініції «культурне гніздо» для характеристики форм реалізації світоглядних пріоритетів української знаті у просторі садиби; виявлені етапи соціальної та духовної ґенези цього феномену за моделями колективної та індивідуальної діяльності. Доведено, що еволюційний розвиток дворянських «культурних гнізд», рівень їхньої соціальної ефективності зумовлювалися визріванням національної ідеї у середовищі української інтелектуальної еліти. Особлива увага приділена дослідженню історичної динаміки форм просвітницької та культурно-художньої праці, презентованих дворянською садибою. Сільські маєтки Лівобережної України охарактеризовані як осередки, де протікали процеси взаємозбагачення споріднених слов’янських культур та актуалізувалися світові духовні орієнтири. Також продемонстровано, що творча діяльність у межах дворянських «культурних гнізд» виконувала компенсаторну роль відносно державного простору, де українська культурно-мистецька спадщина не мала офіційного визнання, тобто дворянська садиба представлена як «культурна форма» національної самоідентифікації.