Короткий опис(реферат):
Дисертацію присвячено аналізу модерністських та авангардистських течій і напрямків у театральному процесі України першої третини ХХ століття - протоекспресіонізму, експресіонізму, футуризму, конструктивізму. Основна увага приділена новаторським режисерським та сценографічним шуканням, модифікаціям, що відбулися в сфері акторського виконавства, якісно новому функціонуванню в сценічному мистецтві категорій простір і час. Спираючись на загальнонаукові методи і принципи аналізу, в дисертації реконструйовано становлення театрального модернізму в Україні, а саме протоекспресіонізму, окреслена його специфіка, досягнення в сфері мистецької семантики. Доводиться, що саме модерністська драматургія спровокувала та обумовила трансформацію традиційних сценічних форм.
Театральний авангард в Україні осмислено як складний комплекс лівих мистецьких течій, що функціонували паралельно з традиційними, реалістичними напрямками. В результаті дослідження виявлено три етапи його розвитку в Україні і розкрита специфіка кожного з етапів. Значна увага в дисертації приділена дослідженню театрального експресіонізму - єдиного мистецького напрямку, що повноцінно розвивався в Україні протягом тривалого періоду. В дисертації обґрунтовується, що саме авангардне мистецтво, насичене ідеями футуристичного утопізму, стало плацдармом для формування соцреалістичного стилю в театральному мистецтві України.
Суть розробки, основні результати:
The dissertation provides an in-depth analysis of the phenomenon of modernist and avant-garde trends and directions in Ukraine’s theatrical art of the first three decades of the 20th century - such as proto-expressionism, expressionism, futurism and constructivism. The study embraces a dramatic and contradictory period in the development of the Ukrainian theatrical art, a period that proved full of aesthetic searches and discoveries and was encompassing a certain “change of epochs”, as well as reflecting the historic transition towards new categories in the arts thinking. The main focus in the dissertation is made on the primarily modernist and avant-garde searches of stage directors, scene designers and other practitioners of art. By contrast, in the past the theatrical process of that time was mostly studied in line with the ideological connotations of the Soviet period - that is without a deep aesthetic analysis and, as a matter of fact, ignoring any concepts of avant-garde art.
Taking into consideration programmatic works by European philosophers and works belonging to representatives of the Kyiv philosophical school - such as M. Berdyaev, L. Shestov, O. Zakrzhevskyi - the dissertation employs a historical-philosophical analysis of the theatrical proto-expressionism. This has enabled the author to conclude that at its early stages the Ukrainian theatrical modernism had been highly ambivalent. Based on the general scientific methods and principles of analysis, such as historism, systematisation, generalisation and others, the dissertation is taking up the case of proto-expressionism to re-construct theatrical modernism in the-then Ukraine and trace its specifics, as well as the innovations in the area of art semantics.
The nucleus of the dissertation is the study of the theatrical expressionism, perhaps the only full-fledged art direction that used to function in Ukraine for an extended period of time; other directions, futurism and constructivism in particular, had existed only sporadically and mostly in fragments. This led the author to consider and introduce into the text of the dissertation a mass of historic facts and developments that shed additional light on the substance of theatrical expressionism. The key aspects in the respective analysis are the decisive genre transformations occurring with the expressionist drama in the process of its early-stage development, as well as the semantic complexity and ambivalence of expressionist performances, something that allowed to capture the specificity of theatrical expressionism in Ukraine.
The author’s concept of studying the theatrical avant-garde in Ukraine is not limited to purely artistic analysis. Avant-garde is also explored here as a socio-political phenomenon and the respective contexts of art functioning in general are given a separate treatment. In the late 1920s-early 1930s Ukraine’s theatrical culture was changing its face quite rapidly, in part because various indicative “avant-garde mutations” were defined more by ideological priorities rather than artistic trends. The dissertation formulates and defends the view that it was the theatrical avant-garde - a direction crammed with the futuristic utopia and so actively assigned by the Soviet ideology with a destructive-constructive function - that had served a basis for the formation of the socialist-realism style in Ukraine’s ensuing theatrical art.